Не кохай мене - Ольга Джокер

***

Я закінчую всі необхідні процедури та виходжу в хол. У тілі присутня приємна втома. Настрій чудовий, попереду вихідні. Яр заговорював, що, можливо, ми виберемося на дачу до його родичів.

Зустрівши в холі Сергія Івановича, одержую від нього порцію похвали за те, що стараюся і не пропускаю жодного дня. Ми потоваришували і спілкуємося майже на рівних. Реабілітолог може сміливо мене лаяти, якщо я десь не дотягую. Або навпаки підбадьорити.

- Доброго вечора, Софіє, — вимовляє лікар на прощання.

- І вам! До зустрічі у понеділок.

- Не забувай виконувати домашнє завдання! - звучить мені в спину.

Махнувши йому рукою, я натягую на плечі рюкзак і виходжу надвір. Сергію Івановичу я довіряю своє здоров'я цілком і повністю. Набагато більше, ніж тому першому лікареві, який дав мені п'ять відсотків на повне відновлення зі скорботним виразом обличчя. І навіть якщо мій реабілітолог десь у глибині душі сумнівається у шикарному результаті, я щиро вдячна йому за те, що він не показує цього жодним чином.

На парковці вже чекає на мене Жека. Вона нахабно скористувалася тим, що її батько поїхав у відрядження і без дозволу стягла його новий автомобіль. Подруга відвезе мене до універу, щоб я змогла вирішити формальні питання з деканатом. Через травму я пропустила більше, ніж три місяці, але навчальний рік поки що не закінчився, тому можна спробувати наздогнати пройдений матеріал, якщо постаратися. Все одно мені нема чим зайнятися вдома. Пора б ворушити мізками і повертатися.

- Привіт, боєць! - Іде мені назустріч Женя, прокручуючи між пальцями брелок від машини.

- Привіт. Кльова тачка!

- Ага! Батько в неї всі накопичення вбухав.

- Сподіваюся, тебе в автошколі навчили нормально їздити.

- Навіть не починай, - сміється подруга. - У мене і так руки тремтять, коли веду.

Женя дбайливо відчиняє передні двері машини і, притримуючи мене за лікоть, сідає на сидіння. У світлому салоні пахне шкірою та легкими квітковими парфумами подруги. Все таке новеньке, що навіть блищить.

Ми їдемо містом, відчинивши вікна. Теплий вітер уривається в салон і лоскоче шкіру. На коротку мить мені здається, що я знову та сама Соня. Смілива, безбашенна та вільна. І мені підкоряться всі вершини світу!

- Як сімейне життя, Сонь? Чи є якісь зрушення?

- Все, як і раніше, — відповідаю з ноткою смутку. – Живемо як сусіди. Вірніше, приятелі-сусіди, тому що ми непогано ладнаємо і ... часом мені здається, що Яру зі мною комфортно. А мені із ним. Зрідка він затримується після роботи і приходить пізніше звичайного, але при цьому попереджає. Дивно, але в ті дні, коли він це робить, моя випічка або підгоряє або просто не вдається. Яр вдає, що цього не помічає і з'їдає всю свою порцію.

- Піпець просто, — хитає Женя головою. – Ось тобі й медовий місяць!

Я тисну плечима. Якщо хоч трохи абстрагуватися і не будувати ілюзій, то цілком терпимо. Я вже звикла до того, що я не є об'єктом уваги свого чоловіка. Щойно я перестала це робити, то навіть дихати стало простіше. Але до повного пофігізму мені дуже далеко!

- Потрібно віддати належне, Яр не пахне жіночими духами, і комір його сорочки ніколи не забруднений помадою.

- Ти йому ще ніжки за це поклоняйся.

Женя паркує автомобіль на автобусній зупинці та голосно сигналить, привертаючи увагу Аньки та Ніки. Дівчата радісно верещать і біжать до нас.

- Тільки нікому нічого не розповідай, будь ласка, — звертаюся до Жені.

- Ти про що, Сонь! — пирхає подруга. - Це навіть не обговорюється. Я могила.

Мене райдужно приймають у деканаті та йдуть на поступки. Адже це не вперше, коли я довго відсутня. Зв'язати своє життя із професійним спортом це означає практично не мати вільного часу. Часті поїздки на змагання та нескінченні виснажливі тренування – все це дуже вплинуло на мою успішність. Я не відмінниця і ніколи нею не була. Ні у школі, ні у вузі. В останній вступила за компанію із Жекою, обравши економічну спеціальність.

- Що сказали? - Запитує Анька.

Я знаходжу подруг у кав'ярні через дорогу. Приєднуюся до них, замовивши латте та круасан.

- Все гаразд. На навчання я зможу повернутись, як тільки здам парочку контрольних. Сподіваюся, Жека мені допоможе у цій справі.

Задерикувато підморгую подрузі, та сміється. Не зможе відмовити, я відчуваю!

- Без проблем, Сонь. Наступного тижня я вся твоя.

- Приїдеш до мене?

- А Яр не буде проти? - хмуриться Женя.

- Чого б це?

- Та мало що! Пам'ятаєш мою двоюрідну сестру Віру? Вона вийшла заміж у березні.

- Звичайно, пам'ятаю.

- Їй чоловік заборонив не те, що приносити подруг, а навіть родичів. Я не говорю про себе! Але рідну матір Вірочка могла б приймати не лише у кафе!

Анька та Ніка пожвавлюються та включаються до обговорення. Мені шалено з ними цікаво. Інтриги, плітки та навіть суперечки. У свідомості в черговий раз з'являються помилкові міркування, що все повернулося на своє місце.