Виходь за мене, милий - Міа Натан

- Катя, ти не відповіла. Ми зрозуміли один одного?

- Так, мені зрозуміло, що мені не буде спокою від цієї твоєї Ніти! Зрозуміло, що я буду ненавидіти себе за те, що дозволяю безглуздим ревнощам виїдати мені мозок й лишати останніх крихт самоповаги. Зрозуміло, що я стала залежна від тебе! Що я не можу без тебе!

Він потягнувся до мене, а я, що навіжена, почала лупасити його, не розбираючи куди. Максим таки схопив мене за руки.

- Мала, заспокойся! Не сходь з розуму!

Відштовхнула його руки геть.

- Йди до біса! - крикнула я йому. Він стояв до мене спиною й потирав забиті місця. А я подумала й додала, глумливо настільки змогла, наче виплюнула:

- Коханий!

Того вечора ми більше не розмовляли. Засинали спинами один до одного. Але такі ми вже з ним дивні люди, що довго ображатися не можемо. Прокинулась я у нього на грудях. В його клятих, таких жаданих обіймах.

Все знову пішло своїм звичаєм. День за днем, тиждень за тижнем. Ми потроху почали забувати про Аніту та її витівки. Поки …

Якщо коротко описати, що сталось — я втратила свідомість. Прямо посеред набережної. Мені наче хтось раптом вимкнув світ навколо. Я йшла собі у своїх справах. Все було добре. Навіть, дуже. Тільки-но поспілкувалась з батьками. Чудова погода. Мила прогулянка. Лишень захотіла пити та зібралась зайти у магазин купити собі води, побачила, як якийсь милий хлопчина припрошує перехожих спробувати нову негазовану воду з цитрусовим смаком. Як не спробувати? Налаштувала музику в телефоні, вибрала улюблені треки на сьогодні. Тільки вдягнула навушники та пройшла декілька кроків ... світ закрутився... й я впала прямо на асфальт ...

Кіна не буде, електрика закінчилася.