Асистент - Тесс Геррітсен

Ріццолі здригнулася, коли застрекотів її телефон. Шукаючи його, вона відчувала, як калатає серце. Двоє чоловіків спостерігали, як вона підводиться й розвертається до вікна.

Телефонував Гебріел Дін:

— Ви знаєте, що в нас о третій зустріч із антропологом-криміналістом?

— Я буду вчасно, — сказала вона, глянувши на годинник.

Вона ще могла встигнути.

— Ви де?

— Слухайте, я приїду.

Ріццолі поклала слухавку.

Глибоко вдихнувши, вона подивилася у вікно. «Я не можу впоратися з усім цим, — подумала вона. — Чудовиська напосідають звідусіль…»

— Детективе Ріццолі? — покликав її Кенеді.

Вона озирнулася на нього.

— Вибачте, я маю повернутися в Бостон. Зателефонуйте мені одразу, щойно матимете бодай якісь новини про Гойта.

Він кивнув і всміхнувся.

— Гадаю, довго чекати не доведеться.

Вона менш за все хотіла говорити з Діном, але в’їжджаючи на парковку біля будівлі моргу, побачила, як він виходить зі своєї машини. Ріццолі швидко припаркувала авто і зупинила двигун, сподіваючись перечекати кілька хвилин, щоб дати йому час першим увійти до будівлі й у такий спосіб уникнути зайвих розмов із ним. На жаль, він устиг її помітити і тепер чекав. Обійти цю перешкоду вона не могла. Вибору не було.

Джейн Ріццолі вийшла під палюче сонце й попрямувала до нього кроком людини, яка дуже поспішає.

— Ви не повернулися на нашу нараду сьогодні, — сказав він.

— Мене викликав до себе Маркетт.

— Він мені про це казав.

Вона зупинилася й поглянула на нього.

— Що він вам казав?

— Що один із ваших злочинців утік із в’язниці.

— Саме так.

— І вас це вивело з рівноваги.

— Це вам теж Маркетт сказав?

— Ні. Але ви не повернулися на нараду, тому я подумав, що це вас непокоїть.

— Я мала зайнятися іншими проблемами.

Ріццолі знову пішла до будівлі.

— Детективе Ріццолі, ви ведете цю справу, — сказав він.

Вона знову зупинилася й озирнулася на нього.

— Чому ви вважаєте за потрібне нагадувати мені про це?

Він повільно підійшов до неї, так близько, що це могло завдати дискомфорту. Можливо, саме це він і мав на меті. Так вони й стояли одне навпроти одного. І хоча Ріццолі ніколи б не відступила, вона не могла контролювати рум’янець, який набіг їй на щоки під його поглядом. Відчувала загрозу — не лише тому, що він був вищий і фізично сильніший. Вона раптом усвідомила, що він викликає бажання. Абсолютно ненормальна реакція, адже вона гнівалася на нього. Спробувала притамувати своє збудження, але воно вже встромило в неї пазурі, і годі було його позбутися.

— Вам доведеться приділити всю увагу цій справі, — сказав він. — Знаєте, я розумію, що втеча Воррена Гойта — сильний стрес для вас. Я справді розумію. Будь-якого копа це вивело б з рівноваги. Нічого дивного, якщо ви втратили контроль…

— Ви мене ледь знаєте. Не вдавайте із себе психолога і не колупайтеся в мене в голові.

— Я просто запитую, чи ви достатньою мірою зосереджені на веденні цієї справи. Бо якщо у вас інші проблеми, які заважають вам працювати…

Ріццолі опанувала себе і придушила гнів. Вона запитала доволі спокійним тоном:

— Агенте Дін, чи знаєте ви, скількох людей Гойт убив сьогодні вранці? Трьох. Чоловіка і двох жінок. Він перерізав їм горлянки і спокійно пішов собі. Отак просто. У своєму стилі. — Вона підвела руки, і він подивився на шрами. — Це мені пам’ятки від нього. Він залишив їх тоді, якраз коли збирався перерізати мені горлянку. — Опустивши руки, вона розсміялася. — Отже, ваша правда, я справді маю владнати з ним деякі проблеми.

— А ще у вас є обов’язки. Тут і зараз.

— Я їх виконую.

— Ви думаєте про Гойта. Він вас відволікає.

— Мене ніхто не відволікає, крім вас. Я навіть не знаю, що ви тут робите.

— Правоохоронні інституції мають співпрацювати. Хіба не такою є «лінія партії»?

— Тут лише я співпрацюю. Я надаю інформацію. А що отримую від вас навзамін?

— Чого ви очікуєте?

— Ви могли б для початку розповісти, чому втрутилося Бюро. Воно ніколи не займалося жодною з моїх справ. Чим відрізняються Їґери? Що ви знаєте про них такого, чого не знаю я?

— Мені відомо про них не більше, ніж вам.

Чи він сказав правду? Ріццолі не могла перевірити. Вона не розуміла цього чоловіка. А зараз до її замішання додалося ще й сексуальне збудження, яке вносило плутанину в усе їхнє спілкування.

— Уже по третій, — сказав він, поглянувши на годинник. — На нас чекають.

І пішов до будівлі, але Ріццолі ще якийсь час стояла сама на парковці. Її здивувала власна реакція на Діна. Нарешті вона глибоко вдихнула й попрямувала до входу, збираючи в собі мужність для нової зустрічі з мерцями.

Від цього тіла її принаймні не вивернуло. Із нього майже вивітрився нестерпний сморід розпаду, від якого їй стало зле під час аутопсії Ґейл Їґер. Однак Корсак усе-таки виявив свою звичну обачність, змастивши шкіру під носом бальзамом «Вікс». На кістках залишилося лише декілька шматків плоті, і хоча, звісно, запах був неприємним, але не аж таким, щоб Ріццолі почала блювати. Вона аж ніяк не збиралася повторювати вчорашню принизливу виставу, особливо зараз, коли Гебріел Дін стояв саме навпроти неї і міг помітити кожну її гримасу. Вона стоїчно чекала, поки доктор Айлс і доктор Карлос Пепе, антрополог-криміналіст, розпакували і обережно вийняли скелетоподібні рештки, а потім розклали їх на застеленому простирадлом столі.

Шістдесятирічний доктор Пепе, згорблений, як гном, поринув у дитячий захват, коли побачив уміст контейнера. Він роздивлявся кожну частину тіла так, наче вона була зі щирого золота. Ріццолі бачила лише купку брудних кісток, безликих, наче голе віття дерев, а доктор Пепе розрізняв там ключиці та променеві й ліктьові кістки. Він вправно ідентифіковував їх і розкладав у правильних позиціях. Відламані ребра і грудна кістка приглушено стукотіли по застеленій сталевій поверхні. Хребці, двоє з яких було хірургічно зрощено, спускалися вниз по центрі столу до западини тазових кісток, які формою нагадували моторошну корону. Розкладені по боках кістки рук утворили тоненькі малосилі кінцівки, які закінчувалися суглобами, схожими на брудні камінчики, — але насправді саме ці крихітні кісточки надають людським рукам такої дивовижної рухливості. Одразу стало помітно стару травму: сталеві кріплення в лівому стегні. Зверху доктор Пепе поклав череп і окремо щелепу. Крізь