Оповідання про Шерлока Холмса - Артур Конан Дойль
Не раз писалося про те, що великий детектив — людина демократична якщо не за переконаннями, то в емоційному плані. Вище вже згадувалося, що він мало цікавиться грошима, і тому йому байдуже, хто звертається до нього з проханням розслідувати якусь заплутану справу — аристократичний сноб чи навіть сам голова вітчизняного або іноземного уряду, багатий лендлорд, промисловець чи людина незаможна, служниця, гувернантка, ремісник, молодий інженер чи самотній літній урядовець. Є певні нюанси в тому, як він ставиться до таких різних за своїм соціальним станом клієнтів. Королі й міністри дратують його своєю пихатістю, спробами розглядати детектива як власного слугу, і він завжди вміє поставити їх на місце, показати їм свою розумову перевагу, свою незалежність і гідність. Часто трактує їх поблажливо або із зверхністю.
Зовсім інакше ставиться він до тих нещасних і бідних людей, яких зла доля змушує звернутись до нього. З ними він підкреслено уважний і ввічливий, іноді навіть ніжний, намагається нічим не схвилювати їх і не образити, не шкодує часу й витрат, щоб їм допомогти.
Приваблива риса Холмса — його щирість, з якою він розповідає про себе Вотсону, не приховуючи і своїх слабостей. Іронія, з якою він ставиться до багатьох подій, явищ, людських типів, знімає серйозність і старанність в оповідній манері Вотсона, надає історіям, які він розказує, блиску, іскристості.
Але Шерлок Холмс не єдиний герой оповідань. Хай який звичайний, сіренький, навіть нуднуватий доктор Вотсон, він просто таки необхідний у структурі новел Кокан Дойля. Ця постать — складова того самого принципу контрасту, на якому будується художня виразність більшості образів письменника. Відома істина про те, що протилежності сходяться. Дві полюсні протилежності — Холмс і Вотсон — створюють необхідну гармонію. Вони неначе різні грані англійського національного характеру. Опосередкованим доказом цього може служити твір сучасника Конан Дойля Бернарда Шоу «Пігмаліон», в якому два герої — професор Хіггінс і полковник Піккерінг — в основі своїй той самий контрастний дует, що й Холмс та Вотсон, ті ж таки грані типового англійського характеру. Вотсонова мужність і педантична чесність, вишукана ввічливість і наївна прямолінійність не можуть не викликати симпатії. Він об’єктивно оцінює свою звичайність порівняно з геніальністю друга, свідомо обирає роль помічника, оспівувача, літописця. А втім, коли треба, він іде на ризик заради істини, готовий захистити і підтримати свого друга у смертельно небезпечних ситуаціях. Його чудова пам’ять, уважність, літературний талант свідчать про те, що й скромний Вотсон не такий уже нездара і невдаха, яким себе малює.
Величезною заслугою Конан Дойля як письменника було й те, що, будуючи свою оповідь, він завжди прагнув зробити її оригінальною, несхожою на всі попередні. Хоча в суті своїй розслідування Холмса спираються на той самий принцип, але кожного разу на цій основі виростає нова барвиста й оригінальна рослина. «Голубий карбункул» за настроєм, постатями, ситуаціями аж ніяк не схожий на «Лев’ячу гриву», «Скандал у Богемії» не нагадує «Останню справу Холмса» тощо. Щоправда, часто-густо повторюється вихідна ситуація — сіренький день, полум’я у каміні вітальні на Бейкер-стріт, знуджений Шерлок Холмс у халаті невиразного кольору, раптовий дзвоник біля дверей будинку пані Хадсон, схвильований або змучений відвідувач, що приносить з собою запах біди, вологість сліз, напруження нещастя. Та далі все розгортається по-своєму, все захоплює незвичністю, веде за собою в глибини Шерлокових міркувань, все вирішується здебільшого неочікувано, хоч переконливо і логічно.
Не всі оповідання однаково вдалися авторові. Були серед них і такі, де «гончак» Шерлок виступав начебто втомленим і байдужим, повторював себе самого (точніше, це було з самим автором). Але найкраще — і цього досить багато — зроблено з такою блискучою майстерністю, так чисто й витончено, що не набридає знову і знову перечитувати такі твори, як «Спілка рудих», «Порожній будинок», «Пістрява стрічка», «Шість Наполеонів» і, звичайно ж, «Етюд у багряних тонах». Тільки по-справжньому значний художній твір може викликати у читача бажання перечитувати його не заради фабули, інтриги, сюжету, а заради атмосфери, загального настрою, тонких деталей і живих людських характерів. І тепер ми можемо повернутися до думки, висловленої на початку цієї статті.
Чи був Артур Конан Дойль видатним художником? Мабуть, помилялися ті його колеги-письменники й ті критики, які вважали його не досить цікавим з естетичного погляду. Стиль цього майстра художнього слова не вражає особливою яскравістю, примхливою оригінальністю чи вишуканістю. Ми не знайдемо в нього порівнянь, метафор чи інших формальних засобів, які б зупиняли увагу своєю небуденністю, були б справжнім відкриттям у царині художнього. Але його рядки випромінюють ту прекрасну сумлінну простоту, ту переконливу ясність, ту кристалічну чіткість, відграненість кожного слова, кожної фрази, які теж є ознакою високого художнього рівня, становлять особливості цілісного стилю Конан Дойля. Конан Дойль демократичний у тому розумінні, що він письменник для всіх. Переважна більшість читачів може назвати його своїм улюбленцем. А це — велика заслуга будь-якого майстра.
Кажуть, що час — найкращий суддя, що його вироки найсправедливіші, і саме вони не підлягають перегляду. Вирок часу щодо вартості творів Конан Дойля винесено. Письменник цей не загубився в анналах історії літератури, а залишився серед живих постатей красного письменства. Мабуть, до цього спричинилося його переконання, висловлене ще на початку повісті «Етюд у багряних тонах» устами доктора Вотсона: «Щоб пізнати людство, треба вивчити людину». Автор і вивчає людину разом зі своїм спостережливим героєм. Для розуміння принципів Конан Дойля як письменника важлива і неодноразово повторена на сторінках його оповідань думка про те, що «життя незрівнянно примхливіше за все, що здатна створити людська уява». Конан Дойль був реалістом, як і його герой, але реалістом з багатою уявою і фантазією, з жадібним інтересом до подробиць життя.
Відтоді як письменник створив образ Шерлока Холмса, минуло понад століття. За цей час детектив став одним з наймасовіших, найтиражніших, найрозповсю-дженіших жанрів. За цей час ті письменники, які шанують свою художницьку гідність, вважають себе послідовниками сера Артура Конан Дойля, створили класику жанру. Вони ускладнили прийоми й форми, що їх відкрили Едгар По і Конан
