Стерв'ятник - птах терплячий - Джеймс Хедлі Чейз

— Їдьмо до тебе, Джейсі.

— Зачекай-но, — запротестував той. Вуличний ліхтар освітлював його постаріле щуряче обличчя. — Що взагалі коїться?

Феннел схопив Джейсі за тонке зап’ястя.

— Їдьмо до тебе! — гарикнув утікач.

Джейсі кинув погляд на зловісну складку біля рота пасажира і напівбожевільний вираз обличчя, в якому читалася лють. Старий буркнув, завів «морріса» й увімкнув передачу.

За десять хвилин чоловіки опинилися в маленькій, бідно обставленій кімнаті, освітленій запилюженою, тьмяною лампою, що була ненадійно прикріплена до брудної стелі.

Джейсі поставив на стіл пляшку «Блек-енд-Вайт»[3] і дві чарки. Налив нерозбавленого віскі й похилитав склянкою в брудних руках, сторожко зиркаючи на Феннела.

Джейсі працював на одного букмекера і часом виконував доручення дрібної шпани, аби трохи підзаробити. Він знав, що Феннел — крутий тип. Вони познайомились у в’язниці «Паркгерст», де відбували терміни: Феннел — за озброєний розбій, Джейсі — за спробу підсунути фальшиві десятишилінґові купюри. Після звільнення вони підтримували зв’язок, і Джейсі лестило, що така птиця, як Феннел, цікавиться ним. Але зараз старий дуже шкодував, що знайомий із Феннелом. По злочинному «радіо» він чув, що Феннел пробазікався, і п’ятеро членів банди Мороні потрапили в пастку копів. Джейсі знав, що Мороні підписав Феннелу смертний вирок, але був надто жадібним, аби злегковажити нагодою заробити двадцять фунтів.

Феннел витягнув згорток десятифунтових банкнот Мімі. Дістав дві купюри й поклав їх на стіл.

— На тобі поки це, Джейсі, — сказав він, а тоді додав: — Я лишуся тут на кілька днів.

Тхорячі очі Джейсі розширилися. До грошей на столі він навіть не доторкнувся.

— Не можна, щоб ти тута два дні сидів, Лью. Стрьомно. Вони мене на шматки порвуть, якщо дізнаються, що ти тута був.

— Я теж тебе можу на шматки порвати, — м’яко зауважив Феннел. — І я тут.

Джейсі почухав неголене підборіддя. Його очі безцільно блукали кімнатою, доки старигань зважував усі ризики такого становища. Ймовірно, Мороні зараз спить собі в ліжку, а ось Феннел тут. І він може бути так само небезпечним, як і Мороні.

— Ну, тоді давай так... два дні... ні на годинку більше, — вичавив він.

— За два дні мене вже не буде в країні, — відповів Феннел. — Маю роботу. Можливо, й не повернуся.

Він допив віскі та рушив у другу кімнату, до покоцаного дивана, що правив Джейсі за ліжко. Скинув черевики й улігся.

— Ти спатимеш на підлозі. І вимкни те бісове світло.

— Ну та, — гірко гмикнув Джейсі. — Почувайся, мов удома.

Він потягнувся і вимкнув світло.

За тиждень до цього Ґеррі Едвардс побачив у «Дейлі Телеграф» таке оголошення:

Потрібен досвідчений гелікоптерник для незвичайного тритижневого завдання. Неймовірно висока винагорода. Надсилайте резюме та фотографію. А/с S.1012.

Він перечитав оголошення й замислився. Чоловікові сподобалися два слова: «незвичайне» та «неймовірно». Ґеррі шукав незвичайну роботу і страшенно потребував неймовірних грошей, тому, нічого не сказавши Тоні, він написав лист, адресований абонентській скриньці S.1012. Розповів про свій попередній досвід роботи, наплівши сім мішків гречаної вовни. Ще додав паспортну фотографію та відправив лист.

Минув уже тиждень, тож Ґеррі втратив надію на неймовірні гроші й незвичайну роботу. Того холодного, дощового лютневого ранку він сидів у маленькій, неприбраній вітальні Тоні з чашкою «Нескафе» і проглядав у «Дейлі Телеграф» каталог вакансій.

Ґеррі Едвардс був високим, кремезним чоловіком двадцяти дев’яти років. Його вирізняли мужня врода, усміхнені карі очі й темно-коричневе волосся, що, відповідно до моди, сягало аж до коміра. Рот Ґеррі міг розтягнутися в легкій усмішці або ж стиснутися до небезпечної нитки. Загорнувшись у халат і витягнувши босі ноги, чоловік сидів на потовченій канапі Тоні, коли годинник на стіні саме показував 8:45.

Ретельно проглянувши каталог вакансій, він з огидою кинув газету на підлогу. «Зрештою, скоро таки доведеться чимось зайнятися», — казав собі молодик. Рівно сто тридцять фунтів, п’ять шилінгів і сім пенсів відділяли Ґеррі від миті, коли йому доведеться попросити у Тоні фінансової підтримки. «А на таке, — подумав він без особливої певності, — я б ніколи не пішов».

Ґеррі зустрівся з Тоні Байт на кораблі, що курсував через Ла-Манш між Кале і Дувром. На щастя, дівчина була в барі, коли гелікоптерник здійснював посадку під наглядом двох суворих французьких поліціянтів. Вони не відходили від Ґеррі, аж доки судно не рушило. Коли копи зійшли на берег, Ґеррі життєрадісно кивнув своїм конвоїрам — ті стояли на мокрій від дощу набережній і спостерігали за відплиттям корабля. Його прощання вони проігнорували з кам’яними виразами на обличчях. Тоді Ґеррі спустився у бар першого класу, щоб уперше за три роки замовити собі випити.

Тоні сиділа в барі на табуретці. Її спідничка, навіть коротша, ніж міні, ледь прикривала пах. Дівчина сьорбала гіркий вермут «Чінзано» з льодом. Ґеррі по-молодечому замовив подвійний «Ват 69» і привітався з Тоні. Вона здалася йому дівчиною, з якої чоловіки можуть вітатися, якщо мають шарм, а Ґеррі точно його мав.

Білявій Тоні було двадцять два роки. Її мініатюрне обличчя прикрашали великі блакитні очі з чорними густими віями, яким би навіть корова позаздрила. Окрім того, вона була дуже, ну дуже розкішною.

Дівчина задумливо й проникливо зиркнула на Ґеррі. Вона вирішила, що він — найсексуальніший чоловік з усіх, кого вона тільки бачила, і кров у ній зашуміла. Тоні хотіла здобути його, щоб потім віддатися і кохатися з ним так, як ще ніколи за все своє коротке, сповнене чуттєвих насолод життя.

Вона усміхнулася.

Ґеррі знався на жінках. Він уміло зчитував знаки, тому швидко збагнув, що перед ним — запрошення, яке потрібно прийняти без зайвої делікатності.

У гаманці молодика лежало двісті дев’яносто фунтів: усе, що вдалося отримати від продажу літака незадовго до арешту французькою поліцією. Зараз Ґеррі сяяв упевненістю та готовністю брати бика за роги.

Допивши віскі, молодик усміхнувся й мовив:

— Я хотів би краще познайомитися з тобою. У нас трохи більше години до прибуття. Може, зайдемо в каюту?

Такий прямий підхід Тоні сподобався. Вона хотіла Ґеррі, а ця пропозиція тільки все спростила. Дівчина розсміялась, а тоді кивнула.

Знайти каюту, опустити штори й замкнутися було нескладно. Та стюарду довелося з дюжину разів гримнути у двері, аби нагадати їм, що корабель уже прибув до Дувра, і якщо вони не поквапляться, то спізняться на