Гордість і упередження і зомбі - Сет Грем-Сміт

Та не встигли її пальці зімкнутися на руків’ї зброї, як залу заповнив хор криків і одразу ж по тому пролунав брязкіт битих шибок. Досередини вдерлися нечестиві. Пересувались вони незграбно, але стрімко, в поховальній одежі, в кого більш, а в кого — менш нужденній. У деяких сорочки звисали непристойними клаптями, а сюртуки інших були такими зачовганими, що, здавалося, їх і пошито з грязюки та засохлої крові. Їхня плоть була в різному стані розпаду: в недавно уражених вона мала зеленкавий відтінок і вирізнялася пружністю, натомість у тих, хто помер давно, шкіра була сірою та крихкою; їхні очі та язики давно обернулися на порох, а вуста перетворилися на вічні кістяні вищири.

МІСТЕР ДАРСІ СПОГЛЯДАВ, ЯК ЕЛІЗАБЕТ ІЗ СЕСТРАМИ ПРОКЛАДАЮТЬ СОБІ ШЛЯХ УПЕРЕД, ОДНА ЗА ОДНОЮ СТИНАЮЧИ ГОЛОВИ ЗОМБІ

Кількох гостей, яким не пощастило стояти надто близько до вікон, схопили й тут-таки спожили. Підвівшись, Елізабет дивилася, як нестямно відбивається місіс Лонґ, а дві почвари жіночої статі зубами вгризаються їй у голову і розлущують череп, ніби горіхову шкаралупу. Фонтан темно-червоної крові бризнув навсібіч, а окремі краплі потрапили навіть на люстру.

Поки гості розбігалися, хто куди міг, серед загального переполоху пролунав голос містера Беннета: «Дівчата! Пентаграма смерті!»

Елізабет миттю приєдналася до чотирьох сестер: Джейн, Мері, Кетрін і Лідії, — які вже зайняли позицію посеред танцювальної зали. Кожна з них видобула з-під одягу кинджал і стала на вершині уявної п’ятикутної зірки. В унісон вони крок за кроком почали просуватися від центру, однією рукою тримаючи гострезний кинджал, а другу сумирно сховавши за спиною.

З кута зали містер Дарсі споглядав, як Елізабет із сестрами прокладають собі шлях уперед, одна за одною стинаючи голови зомбі. В усій Великобританії він досі знав лише одну жінку, чиє володіння кинджалом було таким самим майстерним, вишуканим і смертельно точним.

Коли ж дівчата нарешті добралися до стін великої зали, всі без винятку нечестиві вже непорушно лежали на підлозі.Якщо не брати до уваги нападу, то сам вечір минув для родини дуже навіть приємно. Місіс Беннет стежила за небувалим успіхом старшої дочки в незерфілдському товаристві. Містер Бінґлі двічі запросив її до танцю, і його сестри теж присвятили їй чимало уваги. Самій Джейн це полестило не менше, аніж матері, але свою радість вона виявляла значно спокійніше. Однак Елізабет відчувала піднесення старшої сестри. Мері ж почула, що її рекомендували міс Бінґлі як даму з найкращою освітою в тутешньому товаристві; а Кетрін та Лідії пощастило жодного разу не залишитися без кавалерів (нічого більшого від балів вони поки й не чекали). Отож до Лонґборна — села, в якому вони жили і в якому були найшановнішими мешканцями, — всі повернулися в доброму гуморі.

Розділ 4

КОЛИ ДІВЧАТА ЗАЛИШИЛИСЬ на самоті, Джейн, яка перед тим відгукувалася про містера Бінґлі доволі стримано, зізналась Елізабет, що він їй надзвичайно сподобався.

— Він саме такий, яким і має бути молодий чоловік, — описувала вона. — Чуйний, жвавий, з хорошим почуттям гумору. Ніколи в житті я не бачила більш приязної людини! Він поводиться так невимушено й має бездоганне виховання!

— Так, — відповіла Елізабет, — хоч у розпалі бою ані він, ані містер Дар-сі не поспішали витягнути клинки чи дубці.

— Мені так полестило, що він удруге запросив мене до танцю. Я не сподівалася на такий комплімент.

— Він і справді дуже милий. І якщо вже ти так його вподобала, то я не проти. Хоча мужності йому таки бракує. Але ти симпатизувала і значно безголовішим.

— Ліззі, люба!

— Ох, ти й сама знаєш, що схильна вихваляти всіх довкола й не помічати нічиїх вад. Хіба за все життя ти сказала про когось бодай одне погане слово? — Я не люблю надто спішно осуджувати інших.

— І як, маючи стільки здорового глузду, тобі вдається щиро не помічати чужих дурощів і вад? Адже його сестри теж тобі сподобалися? Хіба ні? А їхні манери зовсім не такі, як у Бінґлі.

Власне, ті сестри й справді здавалися дамами вельми вишуканими, вміли справляти приємне враження, коли це входило в їхні наміри, але насправді були гордовитими й марнославними. Доволі вродливі, вони отримали виховання в одному з перших приватних міських пансіонів, але майже нічого не тямили в бойових мистецтвах, яким Елізабет і сестри присвячували так багато часу — як в Англії, так і під час подорожей на Схід.

Що ж до самого містера Бінґлі, то між ним і Дарсі, попри відмінність характерів, панувала щонайтісніша дружба. І, хоч Бінґлі теж кебети не бракувало, Дарсі був таки особливо розумним. А ще зарозумілим, нетовариським та примхливим, і його манери, хоч би як свідчили про добре виховання, не надто приваблювали людей. І з цього погляду його приятель мав величезну перевагу. Хоч би де Бінґлі з’являвся, він одразу викликав симпатію. Дарсі ж постійно всім дошкуляв.

Однак ніхто — навіть містер Бінґлі — не знав справжньої причини, що крилася за такою холодною поведінкою Дарсі. Адже донедавна це був веселий і якнайуважніший юнак, саме втілення люб’язності. Але його характер навіки змінила зрада, розповісти про яку йому не ставало духу.

Розділ 5

НА НЕЗНАЧНІЙ, АЛЕ ВСЕ Ж небезпечній відстані від Лонґборна жила родина, з якою Беннетів поєднували особливо тісні взаємини. Свого часу сер Вільям Лукас виготовляв поховальне вбрання такої краси й величі, що король вирішив посвятити його в лицарі. Він нажив непогані статки, але згодом, через загадкову моровицю, його послуги стали нікому не потрібними. Мало хто хотів витрачати чималі кошти на одяг для покійників, адже ті все одно загидять його, виповзаючи з могил. Отож разом із родиною він перебрався в будинок за милю від Меритона.

Леді Лукас була дуже добросердою і до того ж не надто кмітливою жінкою, тож ціннішої сусідки місіс Беннет годі було й сподіватися. Лукаси мали кількох дітей. Найстарша з них, розважлива й начитана молода жінка двадцяти семи років, була найближчою подругою Елізабет.

— Ви вдало розпочали вечір, Шарлотто, — звернулася місіс Беннет