Я живу на Землі, Богом даній мені - Людмила Міщук

У єдності молитися разом.

І тим, кому даєш Ти владу,

Дай, Боже, страх і дай пораду,

Щоб зло перемогти Твоїм добром.

Учитель

У національному вихованні нашого народу патріотизм стоїть нарівні з любов’ю до ближнього та жертовністю. Багато родин в останні роки відчули зловіщий подих війни: чоловіки, батьки, сини взяли до рук зброю і стали на захист своєї землі.

На території сільської ради проживають сім’ї восьми ветеранів АТО та двох мобілізованих в особливий період, семеро з них – випускники нашої школи. На мою думку, ви маєте знати і поважати їх, з особливою шаною ставитися до матерів військовослужбовців, їхніх дружин, дітей, адже історія європейської України пишеться їхніми долями.

Першими в зону АТО потрапили випускники нашої школи Петро Якубовський та Василь Стасюк. Згодом Анатолій Тимощук, тато Марини з 11 класу, а також інші випускники школи Микола Касян, В’ячеслав Денисюк, Василь Блащук, тато Аліни, Святослав Ройко, завгосп нашої школи Іван Міщук. Були мобілізовані на військову службу Вадим Гронь і Микола Самсонюк, тато Лариси і Саші. Вони служили на мирній території.

Ми спокійно лягаємо спати і спокійно встаємо, а десь тихо молиться і плаче мати, чекаючи сина з війни, витирає слізки син чи донька, виглядаючи свого тата. І щоденно ллються молитви до Бога зберегти нашу землю, захистити наших воїнів на Сході України.

Презентація «Наші захисники»

(Виходить старшокласниця, дістає з конверта лист)

Привіт, солдате! Ти мене не знаєш.

Я просто дівчина, живу собі, як всі.

В селі моєму тихо, не стріляють,

Але війна торкнулася душі.

Чому пишу Тобі? Бо серце просить,

Бо я так звикла, у віршах думки.

В моїй країні сльози, біль і розпач,

І так нестримно пишуться листи.

Ти зараз там, на Сході, захищаєш

Свою країну на передовій.

Там дуже страшно, постріли лунають,

Та Ти ідеш вперед, вперед у бій.

Ти борешся за волю України,

За незалежність, за її життя

І за майбутнє кожної людини,

А серед тих людей також і я.

Ти тільки повернись, благаю, чуєш!

Ти не лети високо в небеса,

Бо тут, на цій землі, Тебе чекають

Батьки, дружина, діти… вся сім’я.

І вся країна молиться за Тебе,

Щоб швидше повернувся Ти живим.

І я також щодня молюся небу,

Аби в моїй країні настав мир…

Я сподіваюсь, ці рядки почуєш,

А може, прочитаєш у листі.

Я дякую Тобі, що захищаєш

Мою країну, дякую Тобі…

Пісня «Над землею тумани»

Над землею тумани, наче сум за синами,

Наче сум за синами, що не стріли весни.

І тепер на світанні за ними зітхають,

Так важко зітхають у полях полини.

Ой, ті гіркі полини,

У полях полини...

Розійдіться, тумани, бо не видно за вами,

Бо не видно за вами, що квітує земля.

Ой, сини, поверніться у думах, у пісні,

У жалібній пісні ви, сини, з небуття!

Ой, обірвалось життя,

Обірвалось життя...

Над землю тумани сивиною упали,

Сивиною упали та й на скроні батьків.

Назавжди зупиніться, всі війни на світі!

На білому світі не вбивайте синів!

Ой, не вбивайте синів!

Твоїх, земле, синів...

Учні

Боже великий, Боже єдиний,

Будь милосердний до України –

Нею наплакались цілі століття,

Очі ще й досі зажурою світять,

Перчить їй горло Чорнобиль до болю,

Дай же їй, Господи, радісну долю,

Дай же їй щастя в любові до Тебе,

Пісню, що душу підносить до неба,

Віру, що кличе за гріх до спокути,

Щоби могла вона вічною бути,

Хай обминуть її нині тривоги…

Буду молитися ревно і довго:

Боже великий, Боже єдиний,

Будь милосердний до України.

Обличчям до сонця, а значить – до Бога,

Тебе, Україно, я бачу сьогодні,

Ти долі щасливої просиш у Нього,

Оплакуєш втрати і роки голодні.

Чи ж раз побивалась, як матінка слізно,

Коли зневажалося слово Тараса.