Мої сімейні обставини - Анна Лерой
Настій охолов, і я швидко роблю великий ковток. Він здатний освіжити голову, прояснити свідомість, заспокоїти мене. Але про спокій я тепер можу тільки мріяти! Робота в лабораторії продовжується. Чистильники натирають вже другу половину стелі. Я без жодної думки стежу за їх діями. Впевненими і злагодженими. Як добре, коли тобі відомо, що і як робити. Хто б мені підказав!
Так, подумати мені є про що. Те, що сталося в моїй сім’ї, рідко, але трапляється серед аристократів — саме тих, хто володіє землями, чиї предки були пов’язані з цими землями. Прецеденти були. Завдяки історії термін на заміжжя або одруження розтягнувся на півтора року — півроку на траур по старшому родичу в лінії і рік на пошуки нового захисника або дружини.
Противно? Несправедливо? Примусово? Ще й як! Але відсутність оберега на землях моєї сім’ї призведе до руйнування цих земель — неврожаї, землетруси, повені, спека чи проливні дощі. Землі більш не будуть привітними до мого народу. Менше за все мені хотілося б знати, що через мене постраждали люди, винні лише в тому, що живуть у містах та селах під впливом моєї сім'ї. Магія… Ми все ще не мали можливості відмовитись від неї.
Так, можна не виходили заміж. Просто вбити себе! Але це не для мене. Скільки того життя мені вдалося побачити? Два роки навчання і чотири роки нелегкої роботи в лабораторії — це всього лише крапля з того моря, що мені ще доведеться випробувати і пережити. Свідомо відмовлятися від життя я не бажаю. Та й як кинути молодшого братика? Я не хочу залишати його на самоті.
Другий лист я беру з обережністю. Його підписано всього лише ініціалами, ідентичними моїм, — Л.В.Ф. Левіс Віктор Флейм. Контури букв розпливаються, вони написані непевною рукою, так що чорнила злегка розмазані. Милий Левіс — дуже м'який і слухняний хлопчик, до сих пір перебував під пильною увагою і лагідною турботою з боку старшого брата. Дивно, що дядько взагалі не усунув можливість передати мені його листа.
Ми троє усі різні. Левіс схожий на матір, Амір — на батька, а я — вилита мати батька. Так принаймні говорила мені мама. Про поважну родичку я знаю лише те, що дві її дочки народилися відьмами і покинули сім’ю, як то повинні робити усі відьми. Переїхали до Пташиного дзьоба. На старому сімейному портреті вона дійсно така ж, як я: повновида, темноброва, ясноока, з короткою стрижкою. Чорні коси навіть не сягають плечей.
Батько додавав, що високим зростом і він, і дядько пішли в матір, яка була на два пальці вище їх батька, без докорів сумління носила чоловічий одяг і курила трубку. Для того часу — майже подвиг в сфері рівноправ’я. Але чого ще чекати від сім’ї, де в кожному поколінні по відьмі, а в деяких навіть по дві? Відьмам однаково, що носити і в чому ходити.
«Сестро моя, Лайм, тільки тобі я можу довірити весь той жах, що панує в нашому домі, і той відчай, що охоплює мене зараз...»
Я на мить прикриваю очі, в листі забагато емоцій. Левіс з дитинства відчував пристрасть до старовинних романів і літописів. Через що в моменти надмірного хвилювання стає схильний до довгих речень, зайвих епітетів та бурхливих емоцій, коли потрібна інформація, а не красиві слова.
«Я на колінах повзав перед слугами, я кричав до предків, до сили нашої сім’ї, я молив дядечка, щоб зачекав він з похоронами дорогого нашого брата. Щоб дочекався він твого прибуття, Лайм. Щоб ти була поряд зі мною в цей час. Але доля не була до мене прихильною. Точніше, дядько був проти. Ховали Аміра в закритій труні ... »
— Віко! Там в крамниці якийсь озброєний дивак з косою в занадто пристойному одязі запитує про тебе. Підозрілий!
Орест і ще пара хлопців піднімаються з лавок і поглядають в мою сторону. Якщо мені потрібна допомога, мені навіть прохати про неї не треба.
— А що говорить шеф? — я відкладаю лист в сторону. Звати подібних незнайомців в лабораторію ніхто не буде. Але цього разу все може бути інакше, я не зовсім впевнена, що Ф’юрін не використає свою владу.
— Шеф каже, щоб ніякого скандалу на робочому місці не було. Сторонніх він на виробництво пускати не збирається.
— Так хай і не пускає! Мені ж краще! А як той дивак виглядає? — я подумки розмірковую, що з цим незнайомцем мене може пов'язувати тільки факт майбутнього заміжжя.
— Лощений, гладко поголений, бага-атий блондин з довгою косою, дивак! — розповідає один з алхіміків. — На двомісній тачці приїхав. Твій?
— Жени його в шию, — куточок моїх губ мимоволі смикається. До нервового тику ще далеко, але багато переживань за цей ранок, занадто багато. — Мене тут немає, не було і не буде. А шефу передайте, що скандалу на роботі ніякого не відбудеться, але поговорити мені з ним потрібно. Зайду до нього в кабінет через чверть години.
— Заради талісмана нашої скромної лабораторії все, що завгодно, — комічно вклонилися алхіміки і, регочучи, зникли за дверима.
— Щось трапилося? — Орест не зводить з мене погляду, насупившись, як-то зрозумів, що в мене настрій невеселий став. Але я відмахуюсь від питання, пояснювати немає бажання. Та і навіщо йому мої проблеми?
— Справи сімейні. Напевно, відпустку доведеться брати.
— Нічого не поробиш, — хитає він головою. — Сім’я — це святе.
Поява «лощеного та білявого» все-таки змушує мене діяти. На роботі залишатися нерозумно. Необхідно першою добратися до орендованого житла, з яким я зріднилася за ці роки, зібрати речі і купити квиток на вечірній потяг додому. Якщо і можна щось змінити, то тільки в місці, де уклали заручини. Можливо, переговоривши зі свідками і всерйоз посварившись с дядьком, у мене вийде все відмінити. Я розірву домовленість і відновлю самостійний пошук чоловіка. Так, його дійсно доведеться шукати, але я хоча б буду мати вибір і шанс на взаємну симпатію. Загалом план подальших дій зрозумілий, але я витрачаю ще пару хвилин на те, щоб прочитати лист Левіса далі.
