За межами кохання - Тетяна Калинова

     Якби    ж    я    тільки    знала,   що    це    лише    початок...    Що    самим    невдоволенням ,   цей     псих     не    обмежиться...    

     Після    того ,    як    Кевін    пішов,     мама     показала    мені    мою    кімнату.     Все    було    б    просто    прекрасно,    але    є    одне    але,    через    стінку    зі    мною  ,    живе    ненормальний    псих.    Моя    кімната    дуже    простора    і    гарна.     Вікна    виходять    на    задній    двір ,   де    знаходиться    величезний    басейн.     

  -   Круто!    Круто!    Круто!  -  кричу   і   виходжу    на    балкон.      Яка    тут   краса.      Оглянувши   свою    кімнату,    починаю    розкладати     одяг    по    шафках,    терпіти    не    можу,    коли    все    розкидане    і   не    можеш    нічого   знайти.   

     На    вечерю     Кевін    не     спустився ,     ми    вечеряли     втрьох,    я ,    мама    і    Браян.     Виявляється ,    готують     і    прибирають    в    цьому    будинку,     спеціально     найняті     люди.   Не    знаю   ,   як    мама    з    цим    змирилась  ,   вона    ж     в    мене    обожнює    кухню ,   обожнює    щось    готувати ,     але    мабуть    у    неї    просто    не    було    вибору.    Її    ніхто     не    запитував.    А     як    на   мене,    це    правильно  ,    жінка - це    жінка ,   а    не    куховарка.     Щось    іноді     приготувати    для    коханого  ,   щоб    зробити    приємно     це    так,    а    от    цілими    днями   стояти     біля    плити ,   це    вже    вибачте...     

         Коли    я   зайшла   на   кухню    і     побачила    накритий     стіл,    я    розгубилась,    спочатку     подумала,    що    ми     чекаємо    гостей  .    Та    виявилось,    це    звичайна     справа,    вони    так    вечеряють   завжди.    Від    різноманітності    страв    стіл   ламався...       Коротше     чим   далі ,   тим    в    більшому    я    шоці    від    життя ,    яке     тепер    мене    чекає.     Через    три    дні  ,   Браян   відвезе     мене     до    універу.     Хоч    я    трішки     нервую ,   але    дочекатись    не    можу.    Та   є    дещо ,    що     мене    турбує     не    на   жарт ...   Браян    сказав ,    що    до    універу    ми    будемо    їздити   разом    з    Кевіном   ,  на    його    автомобілі.     А    це    вже   не    дуже   добре ,    ще    десь    по    дорозі    до    універу   ,     в    лісі     закопає   і     скаже    що    так     було...    Хоча,   можливо    я     просто    накручую    себе,    через    таку    бурхливу    нашу    першу    зустріч,    а    насправді   я    й    сама    не    знаю,    як    би    я    відреагувала     на    його    місці.     Думаю     Брайан     зробив    невірно,     що    не    розповів    синові,    про    мій    приїзд.     Мабуть    я     б    теж    психувала .     

    Наступного    ранку,    щойно    прокинувшись   йду     оглядати    будинок     і     його   територію,   тому    що    вчора    бачила    мало.     Тут    дуже    гарно    і    просторо  .   А    всі    речі    здаються    настільки    дорогими      і    ексклюзивними,    що    страшно    до    чогось    торкнутись    і    випадково    зіпсувати.   

     Виходжу    на     вулицю ,     на    задній    двір    і     охаю    від     краси  .   З    вікна    я   вже    бачила    і    басейн    і    квіти    і   альтанку,    але    йду     сюди    вперше.    Дуже    хочу   поплавати  ,    але    мабуть    це   буде    нахабно    з    моєї    сторони,    начебто    щойно    приїхала   а   вже    відчуваю    себе,    як    вдома .    Нічого    з    цим    трішки   зачекаємо,    а    от    квіточку    в   свою    кімнату    дуже   хочу  .     Теж    не    буду    нахабніти    і    рвати    букет ,   як    завжди    робила    вдома,    лише     одну    квіточку ,   одну    трояндочку  ,    поставлю    в    своїй    кімнаті    і    буду    милуватись.    Не    думаю ,    що   це   велика   проблема.   Але,    як    я   помилялась...  Обережно,    щоб   не   вколотись   об   великі   і   гострі     колючки,    ламаю       стовбур    як    на   мене   найкращої    квітки   і     підіймаю    її    до      обличчя    що    понюхати.   Втягуючи    в    себе   аромат    троянди,   прикриваю  очі    і   посміхаюсь. 

     -  Якого    біса!  -  підскакую   від    крику,   який    мене   злякав.   До   мене    швидким    кроком    наближається   Кевін .  -  Якого    біса   ти   робиш?  Хто    дозволив   тобі    рвати    квіти ?   Чи    не    надто    швидко ,   ти   відчула ,   що   маєш    тут    якісь    права?    Ви    дуже     скоро   звалите   звідси.    Чи    ти   думаєш ,   що   твоя   матір    перша ,       кого   тато    привів    в    дім...  Ви   так    само   як    і    попередні    його    шмари,   скоро   заберетесь    з    нашого   дому   ні   з   чим.   Повір.  Краще    забирайтесь   самі.   І     чим   швидше    тим    краще.   Поки   я    ще   добрий.  -   Добрий?  Цікаво    який   він    коли   поганий...   Яке   він   має    право ,   так    зі    мною   розмовляти?  

    -  Ти    що   не    бачиш,   що   наші    батьки     щасливі     разом?   Я   не    буду    втручатись   і   тобі    не   раджу.   -  Кевін   підходить    ближче   і   дивлячись   мені    в     очі,    накриває   мою   долоню ,    яка   тримає    троянду,    своєю    рукою.

     -  Будеш.  -  гарчить . -  Інакше     пошкодуєш.

     Наче    в    казці   "Красуня і чудовисько" ,  пекло  через   довбану    троянду.     Та    це    на  жаль    не     казка,    це    дійсність .    Реальне    лише    чудовисько ,   яке   здається    зараз     мене    роздере.    Він    примружившись     дивиться    мені    в   очі    і    стиснувши   щелепи ,   починає     сильно    стискати    мою    руку ,    яка    тримає    троянду.     Відчуваю,    як    колючки    врізаються     в    шкіру ,   як    проколюють   її ,   мені     страшенно     боляче,     але   я    не    показую    цього.      Так    само    як    і    він ,   дивлюсь    йому    в     очі,    в    цю    чорноту,     в    якій    можна    зникнути    назавжди .    Відчуваю    як    по    зап'ясті   тече     тепла    струйка    моєї    крові ,   але    продовжую    дивитись    в    його    очі  ,   не    відводячи     погляду.