Вільні стосунки з босом - Ольга Вісмут
Бам!
Я нервово щулюся, бачачи, як автомобіль заносить кудись убік. У моїй руці дорогущий телефон, над вухом відчувається гаряче дихання, а спина болить.
Я відчуваю, як грудну клітину немов роз’їдає кислота. Нервово здригаюся, коли моя люба сестра нерівною ходою йде стоянкою до дорогого авто, сідає в нього, намагається проїхати трохи й врізається в стовп. Видно, що знімалося з камери на стоянці. Начебто не монтаж. Начебто. Але це явно моя сестра. Я точно пам’ятаю цю куртку. Так, моя сестра дійсно розбила чужу автівку.
Мляяя. Тільки й хочу протягнути. Ось за що нам усе це?
Чим моя сім’я згрішила свого часу?
— Як бачиш, — жорстко говорить Костя, забираючи в мене телефон. — Ось документи на ремонт.
Від кількості нулів брови лізуть на чоло.
— Я не вірю, — хитаю головою.
Перед очима все розпливається.
— Ну що ти, — хлопець відкидається на диванчик.
Для такого урочистого заходу він перехопив мене в парадному й повів у найближчий ресторан. Точніше, повіз. На подив, навіть сам замовив мені чізкейк і чай.
Навіть дивно таке від людини, яка розводить сестру на дитячі гроші. Але ні до чаю, ні до торта я не торкаюся, тихо офігіваючи від того, що відбувається на смартфоні.
— Я навіть не знаю, що сказати, — відповідаю я. — І взагалі, ти повинен моїй сестрі аліменти.
Костя закочує очі.
— Я не батько її дитини. Зрештою, — він бере і змахує волосину з голови й простягає мені. — Бери, зробиш тест на батьківство. Друге ДНК знаєш, де дістати.
Наші пальці стикаються. Між нами проноситься статична електрика, а я нервово смикаюся. Ми зустрічаємося поглядами. У нього гарні карі очі, обрамлені пухнастими віями.
Ось тільки я вже безповоротно закохалася в зелені очі керівника. А цей недомужик вимагає гроші з матері-одиначки.
Я беру його волосину й обережно кладу в сумочку. Обов’язково перевірю. Якщо вже тут самі дають.
— Загалом, Соне. Твоя сестра винна цю суму. Не знаю як, але повертайте. Я бачив, на якій ти їздиш автівці.
— Ця автівка не має стосунку до мене, — перебиваю його. — Це робоче авто.
Бачу, як у його очах спалахує небезпечний вогник.
— Так тим паче у свого боса попроси грошей. Це авто коштує купу грошей, але ж ти не хочеш, щоб у твоєї сестри були проблеми.
— Подавай до суду, — я тисну плечима. — Будемо виплачувати через суд. Я хочу офіційного рішення.
— Ні, ти, здається, дечого не зрозуміла. Через суд це буде довго, а мені сума потрібна зараз. Де ти там працюєш?
Я густо червонію. Ось же гад малолітній. На бабки нас намагається розвести.
— Я ж можу на конторку твого боса нацькувати одних людей, і твій керівник…
— Мій керівник мене звільнить і оком не кліпнувши, — відповідаю я.
— Ти знаєш, тих, кого возять на таких тачках, навряд чи викинуть просто так, — усміхається він.
— Якщо мене звільнять, ти тим паче не зможеш ні копійки отримати, — я підсуваю йому його висновки. — Тож єдиний твій варіант домогтися від нас грошей — подати в суд.
— А ти дівчина з яйцями, — відгукується він, дивлячись на мене з усмішкою. — Добре, я готовий пробачити борг.
Його рука накриває мою, а палець погладжує шкіру. Я миттю прибираю руку, розуміючи, куди він хилить.
— Ні. Будемо судитися, — відповідаю я.
— Батька зовсім не шкода? — він вигинає брову.
Я нервово розпрямляюся, відчуваючи, як хребтом повзе липкий холодок. Біль дає про себе знати, але я ігнорую його.
— А ось тата не чіпай, — схиляюся над столом.
Боже, так легше. Спина менше болить.
Хоча, що я про спину, якщо тут мою сім’ю намагаються натягнути на чималеньку суму?
— Загалом, красуне, якщо не хочеш, щоб я чіпав твою сім’ю, повертаєш мені цю суму, — він плескає по теці. — Це ми зараз у хорошому ресторані, а наступного разу ми можемо опинитися не в такому пристойному місці. Поки що я пропоную тільки себе. Але в мене є парочка друзів, які не відмовляться скористатися тобою. Кажуть, після пологів можна експериментувати з різними штуками всередині.
Я нервово ковтаю. Ось і Настя, блін, підставила на повну.
***
— Соне, — Настя радісно обіймає мене й миттю відхиляється, коли бачить мій напружений погляд.
— З Костею твоїм бачилася сьогодні, — похмуро кажу я.
— Так, знову? — сестра притискає руки до грудей.
— Насте, хто такий Костя? Він же не батько дитини? — запитую я.
Сестра знічується, схиляє голову так, що волосся затуляє її очі.
— Ні, — відповідає вона. — А що сталося? Він знову вимагав гроші? Віддай краще мені картку, а я буду як і раніше йому віддавати.