Гарячий незнайомець - Аріна Вільде

- Так значить, ви, Настусю, не знали, що  наш Андрій один з акціонерів компанії? - перші ж її слова підтверджують мої припущення.

- Якщо ви про те, почала я зустрічатися з Андрієм через гроші, чи ні, то даремно хвилюєтесь. У вашого сина є багато переваг, за які його варто любити, - кажу трохи різко, тому що не збираюся церемонитися з цією жінкою, так як навряд чи побачу її вдруге.

- А чим ви займаєтеся? - не вгамовується вона. І я б хотіла її звинуватити в тому, що вона суне ніс не у свою справу .але по тому як нервово мати Андрія смикає в руках шарфик, а її погляд бігає з боку в бік, я розумію, що вона просто-напросто хвилюється за свого дурного сина. А хвилюватися є за що. Цей ідіот повівся на жіночі принади і позбувся свого майна. Я уявила себе на місці Маргарити Сергіївни. Якби у мене був син і раптово, немов сніг на голову, в його житті з'явилася б незнайома мені дівчина, я б, напевно, теж була підозріла, особливо враховуючи, що навколо повно мисливець за гаманцем, а не любов'ю.

- Я тримаю салон краси. Ресторан, в який ми прямуємо якраз навпроти нього, - вимовляю байдуже і помічаю на собі зацікавлений погляд Артура в дзеркалі заднього бачення.

- О, правда? - встрепетнулась жінка, - А я майже все життя просиділа вдома. Спочатку народився Артур, потім Андрій, а потім ми переїздили з місця на місце, Льоня військовий у минулому, та якось не склалося у мене з роботою. Хіба що вирощувати троянди навчилася. Ох, Настуся, бачили б ви яка краса у нас на задньому дворі влітку, - на її обличчі раптом розквітає привітна посмішка і я розслабляюся.Здається, я пройшла перевірку і тепер над моєю головою крутиться табличка з написом "Не мисливиця за приданим сімейства".

Всю дорогу ми ведемо нічого не значущу розмову.  Маргарита Сергіївна випитує у мене про батьків і я  зізнаюся, що і мій батько військовий.  Цей факт, здається, переконав її в моїй благочестивості навіть більше, ніж якщо б я проходила допит на детекторі брехні.  Немов у військових народжуються діти з позитивними рисами характеру.

 - Приїхали, - перериває нашу розмову Артур, паркуючись біля будівлі, в якій розташований затишний італійський ресторанчик.  Я озираюся на всі боки, намагаючись знайти поглядом машину Андрія, але ніде не помічаю її.  - Вони заїхали на заправку, - відповідає на моє німе запитання чоловік і ми, не змовляючись, залишаємо салон автомобіля.