Українська література » » Пригоди Шерлока Холмса. Том 2 - Артур Конан Дойль

Пригоди Шерлока Холмса. Том 2 - Артур Конан Дойль

---
Читаємо онлайн Пригоди Шерлока Холмса. Том 2 - Артур Конан Дойль
обличчя тремтячими руками.

«Напевно, так воно і є, — мовив він. — Але це ще гірше за смерть, це означає ганьбу. А до чого тут оцей „головний лісничий“ та „фазанячі курочки“?»

«До змісту вони нічого не додають, проте можуть стати нам у пригоді, якщо в нас не буде інших засобів відшукати відправника. Бачите, він пише: „Справу… скінчено…“ — і так далі. Після того, як він виписав ці слова, йому треба було заповнити кожен проміжок будь-якими двома словами. Природно, що він брав перші-ліпші, які спадали йому на думку, й можете бути певні, що він мисливець або птахівник. Чи знаєте ви щось про цього Бедоза?»

«Коли ви заговорили про нього, — мовив він, — то я згадав, як мій бідолашний батько щоосені діставав од нього запрошення на полювання до його заповідника».

«Тоді немає сумніву, що лист надійшов від нього, — сказав я. — Нам зостається лише розкрити таємницю, як моряк Хадсон міг тримати в своїх лабетах цих двох заможних і шановних людей».

«На жаль, Холмсе, я побоююся, що їх пов’язували гріх і ганьба! — вигукнув мій друг. — Але від вас я нічого не таїтиму. Ось сповідь, яку написав мій батько, коли дізнався, що з Хадсоном до нього прийшла небезпека викриття. Як і казав мені лікар, я знайшов її в японській шафі. Візьміть і прочитайте її — сам я не маю для цього ані сили, ані мужності».

Ось ці папери, Ватсоне, які він мені передав: я прочитаю їх вам, як прочитав того вечора в старому кабінеті йому. Отут на звороті, як бачите, написано: «Деякі подробиці рейсу барка „Ґлорія Скотт“, що вийшов із Фалмута 8 жовтня 1855 року й загинув 6 листопада під 15° 20’ північної широти та 25° 14’ західної довготи». Написано це у формі листа й свідчить ось про що:

«Любий мій сину! Загроза викриття почала затьмарювати останні роки мого життя. З усією щирістю я можу сказати, що не страх перед законом, не втрата становища в графстві і не ганьба в очах усіх, хто знав мене, крають моє серце, — його крає лише думка про те, що тобі доведеться червоніти за мене; адже ти завжди мене так любив і ніколи не мав, сподіваюсь, причини зневажати мене. Але якщо удар, на який я чекав щохвилини, все-таки впаде на мене, я хочу, щоб ти, прочитавши це, почув про все від мене самого й міг судити, яка моя вина. В іншому разі, якщо все буде гаразд (а Всемогутній Господь цьому сприятиме) і цей лист якимось чином потрапить до твоїх рук, то благаю тебе всім святим, пам’яттю твоєї любої матері: кинь його в полум’я і ніколи не згадуй про нього.

Якщо ж око твоє колись прочитає ці рядки, то це буде знаком, що все викрито й мене нема вже в цьому домі, або ж — і це можливіше, бо ти знаєш, що серце моє дуже хворе, — знаком того, що вуста мої запечатала смерть. І в першому, і в другому випадку заборона знімається. Кожне слово, яке я тут пишу, — чистісінька правда, в чому присягаюся, сподіваючись на твою милість.

Моє прізвище, любий хлопчику, не Тревор. Замолоду я звався Джеймс Армітедж, і тепер ти розумієш, чому мене так приголомшило відкриття, яке кілька тижнів тому зробив твій друг з коледжу, — мені здалося, що він розгадав мою таємницю. Як Армітедж я вступив до одного з лондонських банків і як Армітеджа мене заарештували за порушення законів своєї країни й засуджено до заслання. Не думай про мене надто погано, мій хлопчику. То був так званий борг честі, і я, щоб сплатити його, скористався чужими грошима, бо був певен, що зможу повернути ці гроші, перш ніж їх спохватяться. Однак лиха доля переслідувала мене. Грошей, що на них я сподівався, я не одержав, а несподівана перевірка рахунків виявила в мене нестачу. На таке нині могли б подивитися крізь пальці, але тридцять років тому законів дотримувалися суворіше, ніж тепер, отож у день свого 23-річчя я в кайданах, наче справжній злочинець, із тридцятьма сімома іншими засудженими опинився на палубі барка „Ґлорія Скотт“, що йшов до Австралії.

Це сталося 1855 року, коли в розпалі була Кримська війна і старі кораблі для перевезення засланців найчастіше використовувались як транспорти в Чорному морі. Ось чому уряд змушений був перевозити в’язнів на невеликих, незручних суденцях. „Ґлорія Скотт“ возила з Китаю чай: то було старомодне, неповоротке судно, яке легко переганяли нові кліпери. На цьому п’ятисоттонному судні, крім тридцяти восьми в’язнів, були двадцять шість членів команди, вісімнадцять вояків, капітан з трьома помічниками, лікар, священик та четверо вартових. Одне слово, коли ми вийшли з Фалмута, на судні було близько сотні душ.

Перегородки між камерами в’язнів були не дубові, як звичайно на таких кораблях, а тонкі й нетривкі. Ще тоді, коли нас привели на набережну, один чоловік привернув до себе мою увагу, — тепер він був поряд зі мною. То був молодик із чистим, безвусим обличчям, довгим тонким носом і масивними щелепами. Поводився він дуже незалежно, ходу мав поважну й завдяки своєму велетенському зростові височів над усіма. Я не знаю, чи діставав хто-небудь йому до плеча, і певен, що він сягав не менш ніж шести з половиною футів заввишки. Дивно було бачити серед стількох понурих і зморених облич одне, сповнене бадьорості й рішучості. Для мене це був немов маяк під час шторму. Я зрадів, побачивши, що він — мій сусід, і зрадів ще більше, коли глупої ночі почув біля свого вуха чийсь шепіт, а потім побачив, що він умудрився просвердлити дірку в дошці, яка розділяла нас.

„Гей, приятелю! — сказав він. — Як тебе звуть і за віщо ти тут?“

Я відповів йому і в свою чергу спитав, з ким розмовляю.

„Я Джек Прендерґаст, — мовив він. — Заприсягаюся Богом, що ти чув це ім’я ще до того, як опинився тут зі мною!“

Я згадав розмови про його справу, — вони сколихнули всю країну незадовго до мого арешту. Це був чоловік із пристойної родини, неабияких здібностей, але й непереборних лихих звичок; завдяки ошуканству він зумів витягти з найбільших лондонських крамарів чималеньку суму грошей.

„Ага! То ти чув про мою справу!“ — гордовито сказав він.

„Так, я дуже добре її пам’ятаю“.

„Тоді, може, пам’ятаєш і одну цікаву деталь?“

„Що ви маєте на увазі?“

„У мене було десь із чверть мільйона, чи не так?“

„Принаймні так говорили“.

„Але грошей тих

Відгуки про книгу Пригоди Шерлока Холмса. Том 2 - Артур Конан Дойль (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: