( Не ) закохані - Наталія Косенко

Вона й плакала. Довго й надривно. Як не плакала ніколи у житті. Плакала до хрипоти у горлі й пекучого болю. Відчувала повне спустошення й полегшення. Ніби з роками сльози скупчилися в величезну грудку й весь час тиснули на груди, а тепер грудка розтанула й полізла на зовні, а на її місці пустка.

Стас підійняв на руки, пригорнув до себе й сів на диван. Хлопець погойдував її як малу дитину, а опісля так і не дав устати, аж доки й зовсім не прийшла у себе.

Футболка хлопця була повністю мокра на грудях від сліз. Раніше б посварила себе за нестримність, та зараз чомусь усміхнулася.

— В тебе неймовірні очі, Ясмін! Я таких гарних очей у житті не бачив!

— А в тебе геть пропащі, як у демона, — прошепотіла у відповідь.

— Бо я і є демон.

— І з якого пекла ти втік?

— Не втік. Досі горю.

Він про неї каже. Знала напевно, бо пальці на попереку стиснулись до відмітин на шкірі й під нею. Він залишав сліди глибоко. Глибше, ніж здатне осягнути тіло.

— Що ти зі мною зробила?

Вогонь в очах й шепіт біля губ, що віддавав гірчинкою. А що, як і Стаса теж ці відносини зачіпають більше, ніж йому б хотілося? Може вони обоє в полоні своїх бажань?

— А ти зі мною що зробив? — так само тихо шепотом крізь вуста і глибше в легені. Замінити б йому повітря собою…

— Ще нічого, та зроблю. Можеш не сумніватися. Я скільки всього з тобою зроблю, Ясмін… — Стас піддався й поцілував легенько в почервонілі щоки. — Але не зараз. Зараз гарячий душ і тепла їжа. Хочеш суп? Сам готував.

Якщо вам до вподоби історія дайте мені знати зірочкою чи коментарем. Ви моє натхнення)))