Невипадково - Стейсі Браун

Повернувшись назад ми помітили, що чоловік разом з Беннетом залишились на місці чекати нас. Вони щось активно обговорювали. Точніше, говорив лише Лейер, а Беннет уважно слухав. Помітивши, що ми наближаємось, вони припинили розмову, Беннет підняв свій погляд на мене, і знову не спускав його як це і було під час всієї розмови.

- Вибачте, що змучили вас чекати... – несміливо промовила я.

- Нічого-нічого, я все розумію, - Лейер перебив мене, не дозволяючи більше вибачатись, - то, що ви вирішили, місс Сміт?

- Я згодна. Назвіть час та місце.

- Мені подобається ваш професіоналізм. Як щодо завтра?

- Так скоро… - я почувала себе невпевнено та безглуздо. Щось мені підказувало, що не варто цього робити, але вже було пізно.

- Чого чекати? Завтра неділя і в мене є трохи вільного часу. В будні його не так багато.

- Звичайно. Я не проти щодо завтра.

- Чудово, тоді я запрошую вас до себе додому. Я сподіваюсь, ви не будете вважати моє запрошення образливим чи непрофесійним. Просто я вже не молодий, й не люблю витрачати час на пересування містом. Тому всі справи я веду зі свого кабінету. І я буду щасливий показати вам своє скромне помешкання.

- Так звичайно, дякую за запрошення. Ось моя візитівка, - я дістала з сумочки пластикову картку зі своїми контактами та простягнула чоловікові, - подзвоніть мені о котрій годині треба буде під’їхати.

Лейер взяв мою візитівку та розглядаючи її, на хвилину завмер.

- Щось не так, містер Лейер? – спитала Сем, яка до цього не втручалася в розмову.

- Тут… - задумливо продовжив чоловік, - … тут написано «Нікі Сансет»…

- Це мій творчий псевдонім.

- Чому Сансет? – чоловік змінився, його посмішка зникла й він став дуже зосередженим наче зараз відбувалось щось важливе.

- «Захід сонця – чарівний час» - процитувала я свою маму. Продовження фрази я вирішила змовчати. А потім продовжила, - а ще це дівоче прізвище моєї мами, тому це слово – дуже символічне для мене.

Лейер ще прискіпливіше роздивлявся мене, від моїх останніх слів його обличчя стало зовсім бліде. Беннет звернув увагу на нього. В мене з’явилось відчуття, що я сказала щось не те й між нами утворилась мовчазна пауза, яку ніхто не хотів порушувати.

- Я сказала щось не те? – промовила я, не витримуючи тиші між нами та його уважного погляду.

- Вибачте, - трохи розгублено промовив чоловік. Згодом він поправив свій піджак й прийняв знову розслаблений вигляд, - я просто трохи замислився. Ви праві, гарний псевдонім.

- Дякую.

- Не буду більше вас затримувати, леді, мій помічник зв’яжеться з вами для уточнення деталей, - й він передав мою візитівку Беннету. Той лише кивнув у відповідь й подивився на мене. Ледь помітна легка усмішка заграла на його обличчі і я зрозуміла, що «гра продовжується».

З цими словами Лейер пішов до інших гостей разом зі своєю свитою. Але наші з Беннетом погляди розчепились лише коли вони відійшли подалі від нас.  Ми з Сем стояли та дивились як вони віддалялись:

- Нікі, що це зараз було?

- Не маю жодного уявлення.

- Мені здалось, чи його дійсно вразив твій псевдонім?

- Не знаю, Сем. Може він знав мою маму?

- Ти мене звичайно вибач, подруго, але я знаю в яких злиднях ти зростала. А такі як Лейер народжуються з золотою ложкою в роті. Дуже малоймовірно, що він знав твою матір. Може я зараз скажу дурню і сподіваюсь, що ти не відмовишся піти на інтерв’ю з ним... - вона замовкла.

- Кажи вже, - нетерпляче промовила я.

- Може дідуган запав на тебе?

- Ти була права, я нікуди не йду, - і я жартома розвернулась до виходу.

- Нікі, чекай, я пожартувала, - зупинила мене подруга, - а може він для свого протеже старається?

- Та годі тобі вже!

- Ні, я точно знаю чому він тобою зацікавився. Він - фанат твоєї колонки!

- Серйозно? Про психологію відносин?

Ми одночасно засміялись, уявляючи як серйозний бізнесмен в перервах між підписанням контрактів, читає листи домогосподарок.

- Добре, Сем, я вже піду. А то ще хтось захоче познайомитись.

- Звичайно, дорогенька, завтра зустрінемось. Нам потрібно обговорити інтерв’ю. Мені здається я сьогодні не засну і всю ніч буду писати тобі питання для майбтньої сенсації.

- Я не проти, - підморгнувши, я вийшла через головні двері.

Мене зустрів сильний вітер. Вдалечині було чути грім, і я сподівалась, що потраплю додому до початку зливи. Спіймавши таксі, я зручно сіла та поринула в свої думки.