Заручниця для мажора - Деріка Лонг

— Добре, викличу таксі.

Біжить за мною до машини та намагається, щось додати.

— Передай Міланкі запрошення на моє День Народження. Ще на роботі повинна була її покликати, але ви так швидко поїхали по своїх справах... Не стигла.

Як швидко змінюється її настрій, ще хвилину тому в магазині, вона була незадоволена своєю подругою, і глузливо прозвала її нянькою нашого пса.

А вже зараз вона змінилась на очах, і запросила на свято.

— Дякую! Обов‘язково повідомлю Мілашкі. — відкриваю чорні двері в автівку.

— Я рада, дуже рада. Макар, тебе також чекаю, ви з Міланою повинні бути разом, обов‘язково.

Застігає свою рожеву куртку та дістає телефон з карману, напевно, щоб подзвонити в таксі.

Її проблеми, чому я маю підвозити Катю додому? Хто вона мені взагалі така... Має гроші на продукти в магані, тож знайдуться і для таксі.

Заводжу машину та виїджаю до своєї коханої, яка з Семом вже зачекалась на мене.

*****

— Семусь, навіть тобі татко купив смаколик! Ти бачиш який він у нас дбайливий та уважний. Ох ти моє сонечко, давай поцілую.

Думав, що поцілувати хоче мене, а ні, помилився.

Пес тепер на першому місці, звісно ж я жартую, але Сем бачу теж лише Мілану помічає, на мене ні одним оком не глянув.

— Що такий набурмосяний?

Нарешті помічає мене моя дівчинка.

— З чого ти взяла? Я ось думаю чи можна важати Сема своїм конкурентом, чи можливо все ж таки ми з ним друзі?

Сміюсь і розумію, що Мілашка теж жарт оцінила.

Підходить до мене та починає гладити по голові.

— Тебе кохаю, мій миленький.

— Ледве не забув, твоя Катя. Ну ця подруга... — витріщуюсь на кохану. — Зустрів її в магазині, запросила нас на її День Народження. Щоправда, я поняття не маю коли воно в неї.

Це вже в інтересах Мілани.

Мене взагалі це не обходить ніяким боком, йти мені не хочеться, але вирішувати не мені.

— Ото пам‘ять в мене, як у рибки. Звісно ж, в неї післязавтра свято, я навіть подарунок не обрала. — пожимає плечима. — Макар, що робити? Що можна подрузі подарити?

— Охох, оце в тебе питання...

Жіноча тема, а запитує в мене...

Поняття не маю, що дарують дівчатам, я он ледве своїй красуні можу файний подарунок обрати, і то не завжди їй все подобається. Тому квіти, завжди покращують ситуацію.

Я не знаю, щоб на своє свято хотів би отримати...

— Ці чоловіки нічого не знають, ну реально. Все на мені.

Сідає на крісло в кухні та дивиться у вікно, яке відкриває вид до бесідки.

Добре, що в нас є така прекрасна зона для відпочинку на подвір‘ї, все ж таки велика територія, це великий плюс, особливо якщо є свій садівник.

Подвір‘я та садок доглянутий, приїзджаєш з роботи, і кайфуєш, ні про що перейматись не потрібно.

А в літку взагалі басейн розфарбовує твої спекотні дні, не життя, а казка.

— Ей, мрійнику, про що так завзято думаєш? — Мілашка ні на хвилину не залишить мій погляд «в нікуди» поза увагою.

Вона дуже уважна та чуйна, хоч з першого дня нашого знайомства, це дівчисько, мені здавалось доволі впертим та гордим.

То тепер я можу сказати інакше, поряд з коханою людиною, Мілана відкрита та допитлива.

****

Мілана

— Нам дуже сподобались ваші картини, ви талановита художниця!

Жінка похилого віку з світлим волоссям звертається до мене.

Поряд з нею стоїть владний, суворий чоловік, виглядає доволі молодим, попри вік жіночки.

По його обличчі, і не скажеш, що він теж в захваті від побаченого.

— Дуже вдячна за приємний відгук. — нервово посміхаюсь і глипаю на незадоволеного мужчину.

— Це мій брат, він художній критик.

Він що німий? Ця жінка постійно говорить, а от від «критика» я змістовної «критики» не почула.

Лише мовчання...

— Ви знаєте..

Ну нарешті, з його вуст вистрибнули перші слова, вже думала, що застиг як статуя.

І через декілька секунд би довелось викликати швидку допомогу, щоб перевірили стан світловолосого чоловіка високого зросту...

— Є щось у ваших картинах привабливе. — сухо вимовляє слова.— Вони доволі живі та емоційні.

На відмінну від вас...

Ледве не сказала це в слух, важко втриматись, коли розумієш, що людина переді мною доволі нудна, мені справді важко чекати ці декілька секунд, щоб почути його думку.

Адже я сьогодні дуже перехвилювалась, все ж таки не кожен день виставки організовую.

— Я Кирил, дозвольте представитись..

Нарешті він починає нормальну розмову.

— Дуже приємно. Звісно ж ви знаєте моє ім‘я, але від початку сьогоднішнього заходу минуло 2 години, тож повторюсь. Моє ім‘я Мілана.

Гордо повідомляю, відчувши в своєму тілі задоволення від своєї улюбленої справи.

— За цей час, я доволі довго обговорювала нашу пропозицію з Кирилом. — втручається в розмову сестра критика. — Пропонуємо вам співрацю.

Так швидко?

Стою в ступорі, і не розумію, що відповісти. Не очікувала, що за такий короткий термін до мене звернуться з діловими пропозиціями.

— Цікаво.. Продовжуйте.

— Чи зможете ви намалювати невеличкий рекламний макет для нашого готелю?

Голос жінки доволі приємний, мою увагу привертають її червоні щічки.

Кирил постійно переглядується поглядом з сестрою, яка до речі не повідомила свого імені.

— Як до вас можна звертатись?

— Оксана. Вибачте, одразу не повідомила. В нас сімейний бізнес готелів по найбільших містах нашої країни, і ми б дуже хотіли мати рекламний постер саме від вас.

— Ваш стиль написання, нам підходить. — піддакує чоловік.

Сумніваюсь в своїй відповіді...

Рекламний макет. Сподіваюсь вони хоча б планують перетворити його в електроний формат.

Я дійсно не знаю, чи зможу щось зобразити, за їхніми бажаннями...

— Бачу ваш загублений погляд. — помічає Оксана. — Не переймайтесь, картина має бути в улюбленому вашому стилі. Зображення ми переведемо в електроний формат.

Почувши відповідь, яку я очікувала, погоджуюсь.