Поцілунок по-дорослому - Анна Харламова
Сльози потекли у два струмки, а у горлі застряг клубок, мені стало дуже гірко.
— Я здається тобі усе пояснив стосовно тієї зустрічі. — відрізав він.
Мені хотілося відповісти, але той самий клубок не дав змоги сказати ні слова.
Ліза і Ян йшли перед нами, і я добре бачила як від незручної ситуації вони понагинали голови й ішли мовчки. Мені було дуже соромно за суперечку з Марком перед друзями, але що я вже могла вдіяти.
Вітер шмагав мені в обличчя своєю прохолодою, висушуючи мої сльози. Щоки запекли наче вогнем, так само, як і серце від незрозумілих нападів Марка. Я не заслуговую на таке ставлення. Мені було не втямки, що його так розлютило. Якщо він хвилюється, що я щось бовкну Крістіні, то це безглуздя. Я б ніколи нічим не ділилась з нею, особливо, що стосується нього. Невже він ще не зрозумів, як сильно я закохалася у нього, і що ці сильні почуття назавжди.
Доки ми повертались додому, ні я не Марк не промовили ні слова. Ліза та Ян нарешті повернулись у нормальний стан, почавши щось жваво розповідати один одному, і іноді сміятись з жартів Яна.
А от мені було не до жартів, я геть не розуміла, що коїться зараз у голові Марка. Проте я добре знала, що відбувається зі мною. Мені боляче і прикро від його слів, проте моє кохання таке сильне, що якась безглузда суперечка не варта, щоб на неї навіть звертали увагу. Тому заспокоївшись, я мовила до коханого.
— Марку. — Нерішуче почала я. — Я не хотіла тебе засмутити. — Договорила я, погладжуючи однією рукою його руку, а іншою не переставала його міцно тримати.
— Я знаю. А я не хотів на тебе гримати. — Поспішив сказати він. — Я просто не хочу щоб Крістіна втручалась у наші відносини.
— Я розумію, але більше не гримай на мене добре. Не треба одразу скаженіти. І як що я ще колись заговорю з Крістіною, то це тільки із ввічливості, ми ніколи не будемо з нею подругами. За це можеш не хвилюватись. Якщо вона перейде межі дозволеного, то я одразу поставлю її на місце.
— Добре Софіє. Я буду більш стриманим. Обіцяю. — Глянувши на мене, він додав. — І ще одне Софі. Я кохаю тебе.
Від цих неочікуваних слів, я зігрілась немов від сонячних променів.
— А я кохаю тебе. Ти навіть не уявляєш як сильно. — Я ще сильніше притиснулась до нього.
Діставшись будинку Лізи і Яна, ми зупинились. Тільки-но почали розмову про матч, який був сьогодні, як несподівано немов з відра полив дощ. Попрощавшись у швидкому темпі з друзями, ми пішли далі, а вони побігли у дім.
Злива швидко набирала обертів, стаючи все сильнішою, з поривчастим і холодним вітром. Далеко в небі засяяли блискавки, і вже через декілька секунд дав про себе знати грім. У всій своїй могутності він загуркотів так сильно, що у припаркованих неподалік машин спрацювали сигналізації. Це нас змусило прискорити темп. Перестрибуючи величезні ріки води, мені все одно вдалося повністю погрузити свої босоніжки у калюжу. Ми намагалися пересуватися швидше, але дощова стіна не давала нормально дивитись у якому напрямку іти. І все ж таки, зробивши декілька кроків, я розгледіла мій будинок. Мене пестили думки про сухе, тепле місце подалі від дощу під назвою дім.
Майже дійшовши до цілі, перед нами з’явилась перепона. Величезна калюжа розтелилась прямісінько біля будинку. Подавшись у різні боки, я зрозуміла що обійти її не вийде, тому піднявши ногу, я рішуче вирішила піти навпростець. Аж раптом, я опинилась на руках у Марка. Він наче пелюстинку підхопив мене і поніс через перешкоду. Я інстинктивно обвела руки довкола його шиї. Прилинувши головою до його плеча, я відчула дивовижний аромат його шкіри. А запах його парфумів змішувався з прохолодним, свіжим запахом дощу.
Я прислухалась як калатає моє серце, дихання прискорилось, немов я бігла марафон. Я відчувала, як по моїх щоках розлився рум'янець. Одна рука залишалась на шиї у Марка, а іншою я легенько ковзнула йому на груди, де я б могла почути його кохання. Його серце так само голосно і швидко лунало як і моє. Я відчувала яким переривчастим стало його дихання, коли моя рука зупинилась на його серцебитті. Він глянув на мене і посміхнувся. Цей погляд, кричав про своє кохання, так само, як і його серце. Потім він злегка торкнувся губами мого чола. Від тепла його губ, я заплющила очі, і насолоджувалась усім що відбувалось у моїй душі та серці.
— Я кохаю тебе. — Ніжно прошепотів він.
У друге за сьогодні я почула такі бажані та дорогі слова моєму серцю.
Розплющивши очі, я зустрілась з поглядом мого коханого. У його зелених очах, було стільки ніжності, що від цього проникливого моменту мої очі наповнились сльозами радості й розумінням того що, я знайшла свою близьку людину.
Я запрокинула голову, і мої сльози змішались з холодними краплями дощу, освіжаючи мої гарячі щоки. Повернувши голову у колишнє місце, я зітхнула і ще міцніше притиснулась до коханого. І тихо відповіла.
— Я теж тебе кохаю.
Пройшовши калюжу за декілька секунд, ми з Марком пережили одкровення, яке тривало вічність.
Марк поставив мене на ноги, але міцно стояти на землі я не могла. Я і досі вся тремтіла від його погляду. Але прийшовши трохи до тями, холод знову нагадав про своє існування. Холодно, мокро, вітер здіймався все дужче і дужче. Усе тіло знобило від холодної та мокрої одежі, яка прилипла до тіла. Маркова куртка теж наскрізь промокла, але не припиняла зігрівати мого серця.
Своїми гарячими долонями, Марк витер мої сльози.
— Не плач більше, добре?!
— Добре. Більше не буду.
Після лаконічного діалогу, Марк схопив мене за руку і ми побігли до мого будинку. Діставшись цілі, я запросила його зайти у дім, але він відмовився. Я бачила, що він соромиться зайти до мене, тому я не наполягала.
Він зрозумів, що я здогадалася, як йому ніяково, тому на вустах заграла вдячна усмішка за моє розуміння, а його очі заблищали як смарагд. Марк збентежився, не знаючи, що йому говорити або робити. На все, що він у даний момент був спроможний, доки думки збирались до купи, то це те, щоб обома руками скуйовдив волосся, намагаючись струснути краплі дощу.
Піднімаючи голову, він подивився на мене. Його очі засяяли від блискавичної думки, яку як я зрозуміла він хотів озвучити.
— Давай підемо у кіно.
— Завтра?
— А ти не хочеш? — нерішуче запитав він.
— Ти що?! Звичайно хочу! — не вагаючись, відповіла я.
— Тоді завтра у кіно. Кінокомедії ти ж любиш?
— Так, дуже.
— Тоді я завтра зайду за тобою десь о сьомій.
— Добре.
— І ще дещо Софіє. Я обіцяю, що якось завітаю до тебе. — Посміхнувся він.
— Обіцяєш?! — недовірливо перепитала я.
— Обіцяю.
Я посміхнулась у відповідь, але мої зуби зацокали від пронизливого холоду, не давши змогли зробити задоволену усмішку.
Марк розреготався і сказав.
— Іди вже додому. — Наполягав він. — Я не хочу, щоб ти захворіла. — Підштовхуючи до дверей, вів далі він.
— Зачекай! — Загальмувала я. — Візьми свою куртку.
Я неохоче зняла куртку і віддала її власнику.
— Дякую. — Сказав він.
— За що? Це тобі дякую. — Поспішила я.
— Мені було приємно. — Ніжна посмішка заграла на його обличчі.
Наблизившись, Марк узяв моє обличчя у свої долоні та знову ніжно поцілував мене у чоло. Потім одразу відпустив мене і однією рукою вдруге підштовхнув до дверей.
— А тепер до хати грітись! Швидко! — гримнув жартома він. — Я завтра зателефоную.
— Добре. Бувай Марку.
— Бувай.
Він спустився з ганку, і у швидкому темпі пішов під зливою. Я дивилась на нього доки він ішов, обминаючи ті ж самі калюжі, як тільки постать Марка зникла за рогом, я вбігла до хати. Опинившись у холі, я побачила маму, яка тримала у руках рушника. Простягаючи його мені, вона насуплено мовила.
— Ти що, з глузду з’їхала? Захворіти хочеш?
— Ну мамо! — хмикнула я.
— Не мамкай! Ти ж змокла наскрізь! — незадоволено говорила вона. — Швидко знімай мокру одежу та іди у теплу ванну. Бігом!
Я витирала лице рушником, ніяк не реагуючи на те, що говорить мама.
— Ти що, ще досі тут?! — впершись руками у боки, запитала невдоволено вона.
— Біжу! Біжу! — пробігаючи повз мами, я її чмокнула у щоку.
— Біжи вже. — Почувся смішок у її голосі.
Зайшовши до кімнати, я намагалася якомога швидше звільнитися від мокрої одежі. Кинувши її на стілець, я вбігла до ванної у чому мати народила. І тут мої очі побачили дивовижну картину. Ванна вже була повністю набрана, та ще й із бульбашками. Матуся про усе потурбувалась. Опустивши одну ногу у воду, а за нею й іншу, я задоволено зітхнула. За цими діями, я одразу занурилась усім тілом у теплоту води. Почувши за дверима, що мама у кімнаті, я крикнула.
— Дякую матусю, за ванну з бульбашками!
— Будь ласка! Не відволікайся, грій свої кісточки. — Крикнула мама у відповідь, а потім додала. — Я заберу твою мокру одежу і виперу її.
— Ні! Зачекай! — крикнула я щосили, що аж у самої у вухах засвистіло.
Двері до ванної відчинились і у отворі з’явилась мамина голова. Мама не розуміючи, дивилась на мене.
— Чому?
— Бо вона пахне Марком. — Сором'язливо сказала я.
Розчервоніла від гарячої ванни та від того, що я сказала, я вирішила все ж таки розтлумачити, що я мала на увазі.
— Розумієш мамо, Марк вдягнув на мене свою куртку, щоб я не змерзла. Вона пречудово пахла його парфумами й ним, а тепер і моя одежа ніби ввібрала цей аромат.
— А… От тепер я зрозуміла. — Посміхнулась мама, і мовила далі. — А можна хоча б висушити її?
— Так, це можна. — Відповіла я, висовуючи ніжку із води та рухаючи пальчиками.
Виходячи з ванної, мама зачинила по собі двері, зоставляючи мене зі своїми думками на одинці.
Я одразу почала прокручувати у голові, що ж я завтра вдягну у кіно. Вирішено все було на користь джинсів, топу, жакету. А на ноги я вдягну звичайно якесь закрите взуття, бо сьогодні я ще трохи й відморозила б пальці на ногах.
Нагрівшись вдосталь у теплій водичці, я вийшла з ванної, витерлась рушником і вдяглась у шорти і топ. Вирішивши що у кімнаті надто спекотно, я відчинила вікно. Дощ закінчився так само швидко, як і почався, що зазвичай буває літом. У кімнату поспішив проникнути прохолодний аромат свіжості. З вулиці доносилися пахощі трав і квітів, які після спекотних днів освіжилися під краплями дощу і з новою силою віддавали свій аромат. По вікні й досі грайливо спускались краплі, нібито грали одна з одною у наздоганялки.
