Дівчина, що гралася з вогнем - Стіг Ларсон

— Очевидно, це й були торговці секс-послугами.

— У проблемі наявний свого роду гендерний аспект, і моя праця це враховує. Рідко буває, щоб ролі учасників так точно розподілялися відповідно до їхньої статі. Дівчата — жертви, чоловіки — злочинці. За винятком окремих жінок, що мають вигоду із секс-торгівлі, неможливо знайти більше жодної форми кримінальної діяльності, де статева належність слугувала б передумовою злочину. Не можна також назвати більше жодної форми кримінальної діяльності, до якої суспільство виявляло б таку терпимість і так мало робило б для того, щоб покінчити з нею.

— Якщо я не помиляюся, то в Швеції все ж таки існують досить суворі закони, спрямовані проти торгівлі секс-послугами, — сказала Еріка.

— Не смішіть мене! Щороку до Швеції привозять кілька сотень дівчат (тут відсутні точні статистичні дані) для того, щоб вони займалися проституцією, і в даному разі це означає, що вони за плату віддають своє тіло для зґвалтування.

З часу запровадження закону він усього кілька разів давав підстави для судового процесу. Вперше це сталося в травні дві тисячі третього року, коли розглядалася справа щодо звинувачення однієї божевільної бандерші, яка зробила собі операцію із зміни статі. І звичайно ж, її було виправдано.

— Стривай, мені здавалося, що її визнали винною?

— Засудили за утримання борделю. Але виправдали за звинуваченням у постачанні секс-рабинь. Річ у тім, що дівчата, які стали її жертвами, одночасно були свідками обвинувачення. А вони зникли, повернувшись до себе у Прибалтику. Власті намагалися повернути їх для виступу в суді, їх навіть розшукували через Інтерпол. Розшуки тривали кілька місяців, але результатів не дали.

— Що ж з ними сталося?

— Нічого. Телевізійна програма «Інсайдер» провела власне розслідування, пославши своїх представників до Таллінна. Їм знадобилося всього кілька годин для того, щоб з’ясувати, що двоє з цих дівчат живуть на батьківщині в своїх сім’ях, а третя виїхала до Італії.

— Іншими словами, талліннська поліція діяла не дуже ефективно.

— Відтоді у нас було ухвалено ще кілька обвинувальних вироків, але в усіх випадках йшлося про осіб, затриманих за інші злочини, або виключно безголових злочинців, які не зуміли уникнути затримання. Цей закон — чиста формальність. На ділі він не застосовується.

— Ясно.

— Проблема в тому, що злочин у даному разі являє собою грубе насильство, часто у поєднанні із заподіянням тілесних ушкоджень, тяжких тілесних ушкоджень, з убивством за допомогою вогнепальної зброї, у деяких випадках у поєднанні з різного роду позбавленням волі, — докинув Даґ Свенссон. — Для таких дівчат це звичайна річ, коли їх, нафарбованих і одягнених у короткі спіднички, відвозять на яку-небудь віллу в передмісті. У дівчат немає вибору, їхати їм чи не їхати: або вони їдуть і трахаються з п’яним мужиком, або сутенер їх жорстоко б’є і катує. Втекти вони не можуть — не знаючи мови, не маючи поняття про закони і порядки, вони навіть не уявляють, куди потрібно звертатися. Вони не можуть поїхати додому — тут у них щонайперше відбирають паспорти, а в справі бандерші їх додатково тримали під замком у квартирі.

— Схоже на невільничий табір. А дівчата що-небудь отримують за свої послуги?

— Дещо отримують, — сказала Міа Берґман, — на утіху за страждання їм перепадає деяка винагорода. Як правило, їм доводиться відпрацювати декілька місяців, перш ніж їх відпускають на батьківщину Іноді вони везуть із собою пристойну пачку грошей: дві, а то й три тисячі крон, що в перерахунку на російську валюту є цілим скарбом. Але на додачу вони часто встигають нажити тяжку алкогольну або наркотичну залежність і звичку до такого способу життя, за якого гроші дуже швидко закінчуються. Завдяки цьому система стає самовідтворюваною: через деякий час вони повертаються сюди на заробітки, так би мовити добровільно віддаючись у руки своїх мучителів.

— Скільки грошей обертається в цій сфері за рік? — спитав Мікаель.

Міа Берґман подивилася на Даґа Свенссона і трохи подумала, перш ніж відповісти:

— Важко сказати напевно. Ми багато разів намагалися робити розрахунки, але в більшості випадків наші цифри досить приблизні.

— Ну хоч би приблизно!

— Добре. Ми знаємо, наприклад, що у бандерші, яку засудили за звідництво, але виправдали за звинуваченням у постачаннях секс-рабинь, за два роки було використано тридцять п’ять жінок із Східної Європи. Їх термін перебування становив од кількох тижнів до кількох місяців. У ході судового розгляду з’ясувалося, що за ці два роки вони заробили в цілому близько двох мільйонів крон. Виходячи з цього, я обчислила, що одна дівчина дає приблизно п’ятдесят тисяч крон на місяць. З цієї суми слід відняти приблизно п’ятнадцять тисяч крон на витрати — поїздки, одяг, житло і таке інше. Умови, в яких вони живуть, далекі від розкоші, часто банда тримає їх по кутках у якійсь квартирі. З решти тридцяти п’яти тисяч крон бандити беруть собі від двадцяти до тридцяти тисяч. Половину — тисяч п’ятнадцять — ватажок банди забирає собі, решту роздає своїм підручним: шоферові, бійцям та іншим. Дівчині залишається десять-дванадцять тисяч крон.

— Тоді на місяць…

— Якщо, скажімо, у однієї банди є двоє або троє дівчат, які на неї працюють, то за місяць вони заробляють близько п’ятдесяти тисяч. У середньому кожна банда складається з двох-трьох осіб, які за рахунок цього годуються. Ось такий приблизно вигляд має економіка секс-бізнесу.

— І скільки ж приблизно людей цим охоплено, якщо взяти в цілому?

— Можна виходити з того, що в кожному конкретному випадку так чи інакше жертвами сексуального рабства стає близько сотні дівчат. Звідси витікає, що загальний обіг, якщо взяти всю Швецію в цілому, становить приблизно півтора мільйона крон, тобто на рік близько ста мільйонів крон. Йдеться тільки про дівчат, втягнутих в постачання секс-послуг.

— Суща дрібниця!

— Справді дрібниця. Але для того, щоб отримати цей порівняно скромний прибуток, над сотнею дівчат чинять наругу. Мене це просто розлючує.

— Щось ти не схожа на неупередженого дослідника. Але якщо на одну дівчину припадає три бандити, це означає, що на ці гроші живуть п’ятсот чоловік.

— Насправді їх, очевидно, менше. Я б сказала, що їх чоловік триста.

— Не така вже, здавалося б, нерозв’язна проблема, — зауважила Еріка.

— Ми приймаємо закони, б’ємо на сполох у засобах масової інформації, але майже ніхто жодного разу не поговорив з повією з країн Східного блоку і не має уявлення про те, як вона живе.

— І як же все відбувається? Я маю на увазі — на практиці. Адже, напевно, дуже важко вивезти з Таллінна шістнадцятилітню дівчину так,