Майже опівночі - Мартін Кейдін

— Генерале Купер, говорить Вінсент. Яка вона з себе, та гора?

— Гірше бути не може, — сердито кинув Купер. — Висока, з дуже нерівною поверхнею — причому вся така. Там зовсім темно. Ми можемо використати тільки освітлювальні бомби та прожектори вертольотів. Але це ще не все. — Купер упіймав себе на тому, що наперед захищає своїх хлопців, які виконують завдання. — Вертольотники працюватимуть у нічній імлі, і сподіватися багато чого від них не доводиться. До всього ще й погода просто паскудна. Мінлива хмарність і сильниий вітер. І мрячитьдощ, якщо вірити метеозведенню. Враховуючи погодні умови, відстань та необхідність набрати висоту, вони матимуть усього хвилин п'ять або, в кращому разі, десять, власне, на пошук. — Чути було, як Маркус Купер глибоко втягнув повітря і додав: — Я хочу, щоб ви обидва знали: шансів виявити цю бомбу у нас не більше, ніж знайти у пеклі грудку снігу…

— Але ми повинні спробувати, генерале Купер!

— А якого біса, по-вашому, я послав свої вертольоти, Вінсент?

— Даруйте, генерале. Ми тут дійшли до межі…

— Тільки без паніки! — різко урвав Купер. — Я кінчаю розмову. Маю зв'язатися безпосередньо з екіпажами вертольотів.

— Чи можемо ми залишити відкритою цю лінію зв'язку?

— Безперечно. На цьому кінці проводу чергуватиме майор Уїлкінс.

— То що ми шукаємо?

— Ти хіба не чув, Туз? Атомну бомбу.

— Та ти, брате, з глузду з'їхав, не інакше.

Капітан Даймонд на прізвисько «Туз» вилаявся подумки, коли по його потужному вертольоту зашмагали пориви шкваль? ного вітру. І чим вище вони підіймалися, тим гіршою ставала погода. Під три чорти такі от ідіотські вертольоти. Якби хоч летіти низько, то нехай уже так. Бо важка машина Сікорського набирала висоту дуже повільно, скаржачись стрілками мало не всіх приладів. Вони дістали наказ гнати машини на межі mow? ливостей, не шкодуючи двигунів.

— Джек, виклич-но базу. Скажи їм, що нам потрібен радар. Ми в густій хмарі, і, якщо за хвилину з неї не виберемось, я катапультуюся. Усе, чого ми досягнемо, — буркнув Даймонд, — це залишимо кілька подряпин на скелі.

Другий пілот включився в переговори з постом радіолокаційного контролю Нортонської бази ВПС. Звідти повідомили, що сигнали з вертольота приймають чітко і скеровуватимуть його політ. Досі вони летіли правильним курсом і тепер матимуть також радіолокаційне прикриття. Даймонд натиснув кнопку внутрішнього зв'язку, викликаючи свого радиста.

— Чак, розкажи-но мені ще раз усе до ладу. Ні, стривай. Усі включилися?

Радист не встиг відповісти.

— Сер, зараз говоритиме генерал Купер. Він виходить на прямий зв'язок з усіма нами.

Увага Даймонда поділилася: він вів вертоліт і водночас вслухався у надтріснутий голос, що бринів у його навушниках.

— Говорить Купер. Я викладу вам обстановку стисло й відверто. Надійшли вірогідні відомості, що десь на горі Сан-Горго-ніо розміщено ядерний пристрій. Ви повинні спробувати знайти цей пристрій. Хоч це не легше, ніж шукати голку в стіжку сіна. Потужність бомби триста кілотонн. За своїми розмірами вона не більша, ніж звичайна валіза, і, наскільки ми можемо здогадатися, її або закопано в землю, або якось замасковано. Але я вимагаю, щоб ви доклали всіх можливих зусиль. Я маю інформацію, що ядерний пристрій здетонуе рівно опівночі. Тобто о двадцять четвертій нуль-нуль, сьогодні. Зробіть усе, що у ваших силах. Я знаю, чого це вам коштуватиме, але важливість вашої місії неможливо переоцінити. Зараз літак почне скидати над горою освітлювальні бомби, щоб вам було видніше. Якщо ви матимете підстави вважати, що засікли ціль, — а найпевні-шою її прикметою буде антена того або іншого вигляду, — не намагайтеся узяти бомбу на борт. Вам належить розстріляти цей ядерний пристрій зі своєї автоматичної зброї. Повторюю: якщо вам здасться, що ви бачите бомбу, застосуйте проти неї вашу автоматичну зброю. Будьте готові до можливого вибуху. Бомба має хімічний заряд — складову частину ядерного пристрою, — і саме цей заряд ви повинні спробувати підірвати. Там десь кілограмів півтора пластичної вибухової речовини, тому по змозі тримайтеся віддалік. Щодо самого ядерного заряду, то його ви підірвати не зможете, це виключено.

— А зараз слухайте мене уважно, — після короткої паузи повів далі генерал Купер. — Ми підтримуватимемо з вами зв'язок протягом усього польоту. Та якщо з тієї чи іншої причини радіозв'язок з нами урветься, тоді рівно о двадцять третій годині п'ятдесят п'ять хвилин, за п'ять хвилин до півночі, ви всі тікаєте звідти. Збагнули? За п'ять хвилин до дванадцятої — тікайте! На граничній швидкості вертольотів, увесь час на бриючому польоті! Я хочу негайно почути від вас підтвердження. Червоне крило один?

— Червоне крило один — вас зрозумів, підтверджую. Решта також вигукнули свої позивні:

— Червоне крило два — підтверджую…

— Червоне крило три — підтверджую…

— Червоне крило чотири — підтверджую…

У радіоперекличку включився транспортний літак, що кружляв над Сан-Горгоніо:

— Так, сер. Майк перший — вас зрозумів, підтверджую.

— Ну, хай вам щастить усім.

Генерал Маркус Купер відійшов од мікрофона. Його взяв, щоб підтримувати безперервний зв'язок, офіцер радіолокаційного посту.

Коли вони дісталися гори, на пошуки лишалося трохи більше, ніж дев'ять хвилин. І ось тоді час пошуку скоротився ще.

— Червоне крило три викликає червоне крило ведучого. Не-щастя, нещастя, нещастя!

Люди заціпеніли — і в повітрі, і на землі. Вертоліт у небезпеці— на висоті понад дві милі, вночі, за дуже поганих погодних умов…

— Ведучий викликає третього! Що там у вас?

Голос пілота звучав дуже спокійно, коли врахувати зміст його рапорту:

— У нас загорівся двигун. Вогонь охопив уже всю машину. Гадаю, нам доведеться викинутись. Прийом!

— А вогнегасники? — гаркнув Даймонд.

— Запізно, ведучий. Ми…

Втрутився Нортонський центр управління:

— Центр викликає червоне крило