За межами кохання - Тетяна Калинова
Прокидаюсь вранці і згадавши вчорашній вечір, холодок біжить по спині. Кевін має рацію, все б закінчилось жахливо, якби він не встиг. Він врятував мене. Кевін. Я не розумію його... Вчора він був такий ніжний, такий хороший. Навіть не знаю, що від нього чекати сьогодні.
Згадую його губи , його поцілунки і торкаюсь пальцями своїх губ. Мабуть я збожеволіла, це ж неправильно... Ми вже зведені брат і сестра . Але ж це всього лише поцілунок... Мабуть Кевіну стало шкода мене, плюс адреналін і так вийшло... Це ж нічого не означає. Сьогодні знов буде ігнорувати, або знущатись, як завжди. Ці думки зіпсували мій настрій. Підіймаюсь з ліжка і збираюсь до університету. Кевіна вже немає вдома. Як я й думала, знов змився , щоб не їхати зі мною. Викликаю таксі.
Біля універу зустрічаємось з Дейзі і разом йдемо в аудиторію , в якій буде проходити перша пара. Розповідаю подрузі про події вчорашнього вечора, звісно пропускаючи розповідь про наш з Кевіном поцілунок. Подруга в шоці і теж як і Кевін каже, щоб я більше туди не ходила, хоча я б сама більше туди не сунулась. Вчора я отримала гарний урок.
На великій перерві , коли ми з Дейзі йшли в їдальню , в коридорі зустріли Мінді . Побачивши мене , вона скривилась і проходячи повз , начебто випадково , сильно штовхнула мене в плече і наче нічого не відбулось , пішла собі далі. Стерво! Наче я винна , що Кевін її кинув.
Коли зайшли в їдальню , я вже по звичці , дивлюсь на центральний , "золотий" столик, шукаючи поглядом Кевіна. Та його немає. Замість цього бачу , з якою злістю і відразою на мене дивиться Ітан. Ледь стрималась , щоб не показати йому середній палець. Ми беремо їжу , кладемо на тацю і йдемо до свого столика.
Минає всього кілька хвилин , як до нашого столика підходить Кевін , який не зрозуміло звідки взявся і сідає поруч.
- Привіт дівчатка. Можна я з вами пообідаю? - запитує і дивиться на мене посміхаючись. Не зрозуміла... Мабуть щось знов задумав. З чого б це найбільша зірка універу , обідала з простими смертними?
- А що царя скинули з трону? - запитую намагаючись прочитати по його виразу обличчя, чого мені чекати.
- Просто мені захотілось пообідати з тобою . - Він ледь посміхається і продовжує дивитись мені в очі. Від цього погляду , чи можливо від нервів , коліна починають тремтіти . Опускаю погляд на його губи , згадуючи вчорашній поцілунок і відчуваю , як починають палати мої щоки , а серце прискорює ритм. Кевін помічає мій погляд і посміхається ширше. Ця його посмішка ... Господи! Для чого він це робить? Він виграв ! Здаюсь першою. Підіймаюсь і швидко виходжу з їдальні. Хочу вмити палаюче обличчя прохолодною водою. Та до туалету я не доходжу , Кевін ловить мене в коридорі і відкривши двері , в якесь підсобне приміщення , тягне мене туди. Все відбулось так швидко , що я не встигла ніяк відреагувати. Щойно ми заходимо , він притискає мене до стіни своїм тілом , бере моє обличчя в долоні і ... цілує... Жадібно , наполегливо , зминає мої губи , наче страшенно сумував , наче йому мене не вистачало . Намагається поглибити поцілунок , та я не дозволяю. Я не розумію , що відбувається . Намагаюсь його відштовхнути . Кевін зупиняється , перестає мене цілувати , але не відпускає. Опустивши голову , притуляє своє чоло до мого .
- Що ти робиш? - хотіла сердито гаркнути, а насправді прошепотіла. - Навіщо ?
- Тому що з вчорашнього вечора , думаю лише про твої губи. Ти потрібна мені. - про що він говорить? Він же ненавидить мене . Невже після одного поцілунку , щось змінилось? Чи після того як врятував , відчуває себе відповідальним за мене? Що відбувається?
- Кевіне , ти що п'яний?
- Так мала. П'яний. - шепоче і проводить носом по скроні , потім занурює його в моє волосся. - Тобою п'яний Кеті . Давно. Ти отруїла мою кров. Заполонила думки. Я божеволію від тебе . - цілує в скроню , в щоку і знов наближається до губ. Я не знаю , чи говорить він правду... Я взагалі шокована , ніяк такого не очікувала , та... Кевін знов цілує мене в губи, але цього разу ніжно , лагідно , повільно і я знов здаюсь. Починаю відповідати і сама поглиблюю поцілунок. Його тіло напружується і поклавши руки на мою талію , він ще міцніше притискає мене до себе. Моє тіло починає тремтіти , наче при лихоманці , а по венах здається біжить не кров , а кип'яток. Тіло перетворюється в желе. Якби Кевін мене не тримав , мабуть просто сповзла б по стінці. Я божеволію від цих відчуттів. Десь далеко , промайнула думка , що ми робимо помилку , що це не правильно. Та зараз мені на це байдуже. Зараз я хочу відчувати його губи, відчувати цю солодку слабкість по всьому тілу, а все решта зачекає.