Чужі скелети - Андрій Анатолійович Кокотюха
— Та ради Бога! — Антон виставив перед собою руки в захисному жесті. — Нічого такого, що вас образить, я сказати зовсім не хотів!
— Нічим ви мене не образили, — буркнула Юлія. — Просто зрозумійте: у вашому погребі знайшли не просто невідомого зв’язаного бомжа, якого залишили помирати у вогкій темряві. Це — відома в місті людина, до того ж — рідний брат відомої та впливової в місті й околицях людини. І я вимагатиму, аби злочин розкривали! На гальмах спустити його не вдасться! Навіть при тому, що мій брат, як ви вже зрозуміли, попсував чимало крові і мені, і моїй родині, і багатьом людям у Жашкові. Бо Русик був унікальною людиною: міг знайти купу друзів, які в один прекрасний день ставали його не менш запеклими ворогами. Тепер розумієте? Руслана добре знали в місті. Причому — знали з поганого боку. І бажати його смерті міг хто завгодно.
Ось тепер Антон Сахновський заплутався остаточно.
Усвідомивши це, Юлія Гараніна попросила його не перебивати, зібрала думки докупи, а потім почала пояснювати, чому дивна смерть брата поставила її в не менш дивну ситуацію.
Вони навіть уявити собі не могли, що саме в цей час ситуацію намагаються прояснити начальник міліції Микола Костюк і начальник карного розшуку Олександр Петриківській.
7.Після впізнання в морзі чоловіки довго не думали — зібралися і подалися в невеличке кафе без особливих претензій на базарі.
Там їх добре знали, принесли пляшку горілки з холодильника, швиденько посмажили по біфштексу з картоплею, накришили по салатику, додали до цього пляшку крижаної мінералки, після чого залишили міліцейське начальство в спокої. У цьому кафе з Петриківського не брали грошей принципово, він без мук совісті користався бонусом, зате це було чи не єдине місце в Жашкові, яке зберігало купу таємниць слідства, розташоване при цьому в людному місці, можна сказати — в реальному центрі міського життя.
— Ну, які думки? — похмуро запитав Костюк, коли випили по першій.
— Жопа, — Петриківський підчепив виделкою шматок помідора, відправив його до рота, почав старанно пережовувати.
— Ти думати теж цим місцем збираєшся? — поцікавився Костюк.
— А про що думати? Юлька сама в дурній ситуації. Спочатку ганяє братика по всьому місту, навіть міліції приплачує, аби його виловлювали та депортували за територію Жашкова. Тоді її пробиває на совість, ставить усіх на вуха — знайдіть Русланчика, бо пропаде зовсім. Після чого забуває, що її братик ніби числиться в розшуку як зниклий безвісти, і ця справа висить на відділі мертвим вантажем. Далі її знову клинить, і ця баба вимагає, аби їй звітували про кожен невідомий труп. Потім цей вантаж справді стає мертвим, і тепер Юлька погрожує поставити нас усіх раком, якщо слідство спускатимуть на гальмах.
— Її би хто раком поставив, — не стримався Костюк, наливаючи по другій. — От же ж дурна баба!
— Бач, нема кому раком ставити, от і біситься, — по-філософському відзначив Петриківській. — І не така вона вже й дурна. Дурна людина, Миколайовичу, так круто себе не поставить. Рахуватися з нею хоч як доведеться.
— Ну, а з тим лікарем як?
— А як із лікарем? Поки слідство не закінчиться, хата, де знайшли труп, формально лишиться опечатаною. Місце скоєння злочину, як не крути. Звісно, лікар може піти по кабінетах, стукати, просити, гроші комусь пхати — і дозвіл зняти печатку отримає. Далі що? Він, гадаєш, так швидко продасть тепер тітчин будинок? Хто його купить? Весь Жашків гуде про покійника з його підвалу. Він, думаєш, почне висвячувати, злих духів викурювати? Геморою забагато, і не варта хата того. Значить, Миколайовичу, цей клієнт повернеться в свій Київ, не буде капати нам на мізки, лишиться тільки Юлька.
— Там, Сашку, не каплі — там цілий дощ на мізки поллється… Вона ж мене діставатиме, сам розумієш.
— Та ясно, — Петриківський покрутив у руці пластянку з горілкою. — Але тут теж є один позитивний момент. Русик, сам знаєш, пасажир був іще той… Крові попсував багатьом. Чому він знову опинився в Жашкові після довгого часу, поки місто від нього відпочивало, я, скажімо, розумію. Сестричку подоїти пора, давно не доїлася. Ось тобі перший пункт: Юлька не могла не знати, що братець тут. Розумієш, Миколайовичу?
Костюк замислено почухав підборіддя.
— Ти глянь — правда… Значить, Юлька могла просто розіграти виставу. А сама знала, що Русланчик повернуся… їй воно треба?
— Нє, — Петриківський кілька разів енергійно гойднув головою. — Тепер глянь, як усе складається. Руслан Гаранін після чергового волочіння світами повертається до рідного міста. Аби за доброю традицією скачати з сестри грошей для того, щоб вона знову не бачила його рік, а то й більше. Лежав Русик у тому погребі щонайменше тиждень. Коли Юлька заявила про розшук братика як зниклого без вісті? Днів за десять до того, хіба не так?
У голові підполковника Костюка почав складатися цілком певний пазл.
— Так-так, Сашку, давай-давай…
— Даю, — Петриківський сьорбнув горілки, зажував шматочком м’яса. — Я, Миколайовичу, чудово Юльку розумію. Сам би на її місці в якийсь момент вирішив такого братика грохнути. Він же їй жити толком не давав. Бог знає, коли і звідки виповзе, кого з собою приведе і чим усе цього разу обернеться для Гараніної. Стеж за думкою, — Петриківський махом допив горілку, видихнув: — Смачна холодна, зар-раза… Словом, так: коли днів десять тому Русланчик черговий раз дає про себе знати, Юлька розуміє