Серця в Атлантиді - Стівен Кінг

Поки Івон вдивлялась у три карти, що знову лежали одна біля одної, Саллі нахилився до вуха Боббі.

— Можна навіть не дивитися, як він їх мішає, — прошепотів він. — У дами загнутий краєчок, бачиш?

Боббі кивнув і подумав: «Молодець», коли Івон непевно вказала на карту скраю, ліворуч, ту, що з загнутим краєчком. Чоловік у циліндрі перевернув її. Це була червова дама.

— Чудово впоралася! — вигукнув чоловік. — А в тебе, лялечко, зірке око. Справді.

— Дякую, — вимовила Івон, зашарівшись. Вона здавалася майже такою ж щасливою, як і Керол, коли Боббі її поцілував.

— Якби ти поставила на цю спробу десятку, я б зараз дав тобі двадцять, — заявив чоловік у циліндрі. — Спитаєш чому? Бо сьогодні — субота, а я називаю цей день «чорною суботою», два за ціною одного! Ну що, леді, чи не хоче котрась із вас ризикнути десяткою і позмагатися: ваші молоді очі проти моїх старих, стомлених рук? Зможете сказати своїм чоловікам — їм пощастило, що ви в них є, насмілюсь зауважити — що містер Герб Макквон, картярський штукар із «Сейвін-Року», заплатив вам за паркінг на цілий день. Або, скажімо, четвертак? Вкажіть червову даму і я дам вам п’ятдесят центів.

— Пів зеленого? Ого! — вигукнув Саллі-Джон. — У мене є четвертак, містере. Маєте клієнта.

— Джонні, це азартна гра, — засумнівалася мама Керол. — Справді не знаю, чи варто дозволяти…

— Облиш, — втрутилася Ріонда, — нехай дитина засвоїть науку. До того ж тип може дати йому виграти. Щоб затягти нас усіх.

Ріонда навіть не намагалася говорити тихіше, та чоловік у циліндрі, містер Макквон, лише з усмішкою глянув на неї. І обернувся до Ес-Джея.

— Витягай гроші, дитинко. Давай, гроші на стіл.

Саллі-Джон простяг йому четвертак. Макквон, примруживши одне око, на хвильку підставив його променям пообіднього сонця.

— Так-так, виглядає, як справжній, — сказав Макквон і кинув монетку на пластик, ліворуч від вишикуваних рядком карт. Роззирнувся навсібіч, мабуть, видивляючись копів, тоді підморгнув цинічно усміхненій Ріонді й знову зайнявся Саллі-Джоном.

— Як тебе звуть, хлопче?

— Джон Салліван.

Макквон округлив очі і збив циліндр на друге вухо, від чого пластиковий соняшник комічно закивав і ніби вклонився.

— Знамените ім’ячко! Знаєш, кого я маю на увазі?

— Аякже. Може, і я колись стану боксером, — відповів Ес-Джей і зробив у повітрі над саморобним столиком Макквона спочатку лівий, потім правий хук. — Бум-бум!

— Саме так, бум-бум. А як у вас з очима, містере Салліван?

— Не скаржуся.

— Тоді розплющ їх як слід! Перегони починаються! На старт! Твої очі проти моїх рук! Вгору-вниз, покрутись. Де блукає, сам не знаю.

Карти, що тепер оберталися значно швидше, поступово завмерли.

Саллі хотів був показати карту, та, суплячись, прибрав руку. Тепер уже дві карти мали злегка загнуті кутики. Саллі підвів очі на Макквона, що стояв, схрестивши руки на своїй брудній сорочці. Він усміхався.

— Не поспішай, синку, зранку тут усе аж кипіло, а зараз, по обіді, маємо час.

«Людей, які вважають вишуканими капелюхи з застромленим пером, — згадалися Боббі слова Теда. — Таких, що ріжуться в крепс у провулках, при цьому пускаючи по колу загорнуту в паперовий пакет пляшку з випивкою».

У Макквона замість пера була смішна пластикова квітка, пляшки видно не було. Та вона лежала в кишені. Маленька. Боббі був упевнений. І ближче до вечора, коли бізнес піде на спад і не буде такою важливою бездоганна скоординованість рук і очей, все частіше й частіше до неї прикладатимуться.

Саллі вказав на карту праворуч.

«Ес-Джею, ні», — подумав Боббі.

Макквон перевернув карту. То був піковий король. Макквон перевернув карту ліворуч. Хрестовий валет. Дама знову була посередині.

— Шкода, синку, трохи не догледів. Це не злочин. Ну, що, хочеш ще раз, коли вже розігрівся?

— Блін, я… це було моє останнє бабло.

Саллі-Джон зовсім скис.

— Тим краще для тебе, малий, — сказала Ріонда. — Він обібрав би тебе до нитки і ти б лишився в самих трусах.

Дівчата зайшлися шаленим реготом. Ес-Джей зашарівся, однак Ріонда не звертала уваги ні на те, ні на інше.

— Я деякий час працювала на пляжі Рів’єра, коли жила в Массачусетсі. Я вам зараз покажу, дітки, як це працює. Давай на бакс, друже, чи для тебе це зажирно?

— Для такої леді, як ви, нічого не буває зажирно, — сентиментально промовив Макквон. Він вихопив долар, як тільки-но той вистромився з її сумочки. Макквон підніс його до світла, пильно вивчив холодним поглядом і поклав ліворуч від карт.

— Виглядає, як справжній, — зауважив він. — Зіграємо, дорогенька? Як тебе звуть?

— Питаєш як? Ніхто й ніяк, — кинула Ріонда.

— Рі, тобі не здається, що… — почала була Аніта Джербер.

— Я ж сказала, що знаю, в чому хитрість, — відмахнулася Ріонда. — Перемішуй, мій друже.

— Без зволікання, — згодився Макквон. Три червоні карти замиготіли в його руках. — Вгору-вниз, покрутись. Туди-сюди — дивись куди.

Нарешті вони знову рядком лягли на місце. Вражений Боббі побачив, що кутики відігнуті в усіх трьох карт.

Легка усмішка злетіла з губ Ріонди. Вона перевела погляд з маленького ряду карт на Макквона, потім знову на карти, нарешті на доларову банкноту, що лежала збоку і ледь тріпотіла на легенькому морському бризі. Потім знову глянула на Макквона.

— Що, розвів мене, любий друже? — озвалася Ріонда.

— Ні, я змагався з вами, — заперечив Макквон. — То що скажете?

— Думаю, скажу, що це був хороший долар, який нікому не заважав, і мені справді боляче з ним розлучатися, — відповіла Ріонда і показала на середню карту.

Макквон перевернув карту, що виявилася королем. Банкнота зникла в його кишені. Цього разу дама виявилася ліворуч. Макквон, багатший на долар і двадцять п’ять центів, посміхнувся компанії з Гарвіча. Пластикова квітка на його циліндрі погойдувалася від солоного вітерцю.

— Хто наступний? Хто хоче позмагатися: ваші очі проти моїх рук?

— Думаю, ми всі вже поза грою, — промовила місіс Джербер, ледь усміхнувшись чоловікові за столиком і поклавши одну руку на плече доньці, а другу — на плече сонного сина, змушуючи їх розвернутися.

— Місіс Джербер, — покликав Боббі й на мить спробував уявити, як почувалася б мати, одружена з чоловіком, що не пропустив би жодного неповного стриту на світі, коли б побачила, як її син стоїть тут, біля імпровізованого столика містера Макквона, а вульгарно руде волосся Ренді Ґарфілда виблискує на сонці. Від цієї думки Боббі ледь посміхнувся. Що таке неповний стрит, він уже знав, і що таке