Книга веселих порад - Олег Федорович Чорногуз
Ідете й ви. Але не так, як, скажімо, оцей, що з Грунею. Ви їдете зі своєю законною Грунею (Марусею, Ніною, Галею, Танею, чи на кого ви там багаті) і зі своїм пуп'янком.
— Так куди в цьому році? — цікавиться сусіда, який має свої колеса.
— Та хто зна.
— Так, може, з нами, в Борову?!
— А що в тій Боровій? — перепитуєте так, ніби ви й не дуже туди хочете.
— Та ви що? Не чули про Борову?
— ??
— Та там знаєте яке водоймище?! А бір знаєте який? Сосновий. Та там щоліта вся Харківська, Луганська й Донецька області, разом узяті. Всі на Боровій.
— Та чого ото ми туди понесемо свої голови? Там, мабуть, і сісти ніде?
— Та ви що? Місця вистачить. Ви знаєте, що таке Борова?..
Одне слово, знаєте. Отож не гайте часу — і в Борову! Дикуном. На чужих колесах. Бо, як каже Ігор Костянтинович — ваш приятель з власними колесами, кращого відпочинку, ніж у Боровій, на світі не знайдете.
Ідете в Борову. Дикуном.
Найкраще відпустку проводити дикуном. Тут вам ніякої експлуатації людини людиною. Тут вам ні боротьби за кращий стіл, ні за місце, де сісти (приміром, на веранді), ні лайки з офіціантами, чи з шеф-кухарем, чи з іншим обслуговуючим персоналом. Тут тільки ви й природа. Природа й ви. Та й щоб стати дикуном, не так уже багато потрібно. Потрібні колеса. Колеса знайшлися. Не у вас, так в Ігоря Костянтиновича. Отож, найкраще відпустку проводити дикуном.
Не вірите — поїдьте, переконаєтесь. Але щоб не повторити наших торішніх помилок, потрібно взяти з собою все необхідне. Для цього заздалегідь складається список. Список слід складати самому, або ще краще з Ігорем Костянтиновичем. До списку входять: намети, брезент, цибуля, огірки, помідори, м'ясні консерви, купальники, яйця, яблука, макарони, ракетки для бадмінтона, сало, спеції, матраци, борошно, ковбаса, набір для бриття (леза, мильний порошок), виделки, ложки, алюмінієві миски, масло, кава, каструлі, випивка (тут деталі не обов'язкові), казанок, тринога, постіль (закреслюйте й ставте — карти), рушники, аптечка, взуття, капуста, цукерки, крупа, баночка гасу й хоч одна стопка.
Список склали. Тепер можна й у жінок запитати:
— Ну, що ще брати? Кажіть, щоб потім не було отого…
— А ми знаємо, що ви там писали?!
— Те, що ми писали, ми знаємо. Ви кажіть, що ви писати будете…
— Ну, купальники…
— Є, — кричите ви. — Не це головне.
— Ну, щось тепле…
— Взяли дві пляшки?..
— Та ні… Вкритися чимось теплим…
— Он спекота яка! А вам теплого? Може, кожуха? — сердитесь ви. — Отже, все?
— Все!
— Поїхали.
Ідете до машини. Ви попереду. Жінки позад вас із різним причандаллям: ополоник, сковорідка, ковдра, ще щось. Без цього вони не можуть. Такими вже їх створила природа.
— А ці теплі ковдри куди ж? — цікавитесь ви.
— Таж із собою…
— Та ви що?! Літо ж! Липень місяць! Жара! А вони одна з другою по теплій ковдрі. Та ви що?!
Ковдри залишаєте дома. Жінкам раптом хочеться залишитись теж. З собою залишити й пуп'янків — Славика, Яринку. Жінки такі. Їх ніколи не зрозумієш. Але тут оте владне:
— Та ви що?..
Усі похнюплені, їдуть. Куди? На Борову. Дикунами.
— Музику! Давай музику! — весело вигукує Ігор Костянтинович. — А транзистор узяли?
Всі мовчать.
— Ну, я так і знав. Куди ж ви збиралися? — Це Ігор Костянтинович. — Казав же…
Дикуни мовчать.
— Ну, гаразд. Тоді хоч співайте. Тільки веселої. Ну…
Тут наступає пауза. Весела не йде.
— Цікаво, а ви хоч картоплю взяли?..
Мовчать.
— Ну, я так і знав… А хліб хоч узяли? Ну, гаразд! Це там, у Боровій, дістанемо! Або ж по дорозі… А цукор узяли?
Мовчанка.
— Та нічого, — заспокійливо. Це вже ви. — Там візьмемо.
— А матраци взяли?
— Нічого… Підстелимо сіна…
Приїхали в Борову. Перш за все треба вибрати, де стати. Хоч тут і Харківська, і Луганська, й частина Ростовської області, але стати ще є де.
— Ти побачиш, що коїтиметься в суботу й у неділю, — каже Ігор Костянтинович. — Ви хоч швидше місце шукайте.
Місце слід шукати далі від людей. Чим менше людей, тим цікавіше, тим приємніше. Місце шукають «дівчата». В дикунів, як казав поет, усі «возрасты» — «дівчата». Тут вам уже ніяких жінок, Марусь, мам. Тут тільки «дівчата».
«Дівчата» шукають місце, ви розбираєте намети, вирізаєте «колушки». Нарешті «дівчата» місце знайшли.
— Так оце таке місце? — цікавитесь. — Та ви що?.. Над самою дорогою? Вся пилюка від транспорту буде в наметах.
— Так, може, оце?! — уже менш сміливо пропонують «дівчата».
— Та ви що?.. Тут так пектиме, що вдень у наметі не всидиш і не влежиш. У тінь, у тінь треба.
— Так, може, отут?!
— А вночі? Ви знаєте, що робитиметься вночі? Бризки з озера прямо в намет залітатимуть. А якщо шторм?
— На Боровій шторм?.. Ти щось…
— А ти? Хіба ти забула — Сергій Іларіонович розповідав, який штормяга минулого літа на Боровій розігрався… Дев'ять балів…
— Так це ж вони були в Прибалтиці…