Книга веселих порад - Олег Федорович Чорногуз

Якщо вже до цього дійшло, то вважайте, що сусідові гроші в вашій кишені.

— Ну, хоча б я!

А перегодом:

— Скажи, а в нього там ще однієї… — (приміром, норки для шапки) — дістати не можна?

Пообіцяйте. Але не відразу. Скажіть, що треба про це в нього довідатися. Потому беріть гроші і з гарним настроєм кваптеся… Ну, куди — це вже ваша особиста справа.

Може статися й так, що ви вже колись мали необережність просити в сусіда (знайомого) гроші, а він (як тепер йому здається) мав необережність вам відмовити. Якщо таке з вами трапилося, то в цьому випадку нагадайте, що у вас є дядько чи жінчин брат, який працює на універсальній (!) базі й може дістати навіть бивні мамонта. Вважайте, що без грошей додому ви не повернетеся. Хто з ваших знайомих після цього захоче розірвати дружбу з вами? Хто? Скажіть?

— У нас, правда, грошей немає, але для такої справи можемо позичити. У нас тут теж один знайомий є. Правда, він не на універсальній базі працює, але гроші в нього водяться…

І лише потому:

— Чи не міг би ти прийти завтра ж? Тільки зразу скажи, будь ласка, скільки брати, щоб двічі не бігати?

Оце коротенько про те, як позичати гроші. А от про те, як їх відібрати і не нажити собі ворога, пошукайте порад в іншого автора. Мені про це писати якось не з руки.

Одна половина людства вважає, що розв'язувати чи розгадувати кросворди — це лузання гарбузового насіння, а друга — соняшникового. Думки світові розділилися. Мій сусіда в цій справі — виняток. Він вважає, що кросворди — тренування мізків. І це, як по-сучасному, його хоббі. Від того хоббі в нас ходором ходить весь дім. Ніхто вдома довго не засиджується. Всі тікають у вихідні чи то до річки, чи то до лісу. Сусіда сидить дома — розв'язує кросворди. За професією й дипломом він технік по штучному заплідненню. Що він робить у Києві — не знаю. Бачив, розгадує кросворди й передплачує масу спецжурналів та газет: «Зірку», «Юний ленінець» та «Піонерську правду». Передплачував би й «Літературну Україну», та вона (сусід каже) не вміщує кросвордів.

Та от цей сусіда за два вихідних не вдарить ні «козла», не сяде за «кінг», ненавидить шахи й терпіти не може шашки. Все тренує мозок.

Буває, вискочу на балкон дихнути свіжим повітрям чи визначити по димових шлейфах, що йдуть із труб ТЕЦ, яка нині погода стоятиме. Якщо шлейфи піднімаються різко вгору й чорні — значить, буде сонячно; якщо клубочаться, сповивають будинки і на колір руді — буде дощ.

Так от, не встигну визначити погоди, як із сусіднього балкона (балкони наші, до речі, теж поруч):

— Доброго ранку вам!

— Доброго ранку! — відповідаю.

— Довгенько спите. Не хотів вас будити, а ви мені так були потрібні.

— Щось трапилось?

— Нічого особливого. Дякую. Ваша дружина виручила. Цікаво, а як на вашу думку, яка буває заразна хвороба?

— Сухоти.

— Ні. Не підходить. Чотири літери.

— Грип.

— От спасибі. Точно.

Ви щезаєте в кімнаті.

— Вже почалось, — кажете дружині. — Почав кросворди розгадувати. Давай швиденько снідати, забирай малих і в зоопарк. Мене зачиняй, бо працювати треба…

Не встигли й фразу закінчити, коли дзвінок.

— Прошу пробачення, але не те… Перша літера «я», остання «р».

— Ящур.

— От спасибі. Кажуть, ви за професією інженер сільськогосподарських машин.

— Ні. Я історик.

— От чудесно. Тоді ви повинні знати місце битви Богдана Хмельницького з поляками.

— Жовті Води.

— Довга. Дайте коротшу назву.

— Пилявці.

— Ні, п'ять літер.

— Батіг.

— Що-о?

— Батіг, — кажу.

— Як батіг?

— Дуже просто. Місце битви Богдана Хмельницького під Батогом. Батіг — назва поселення. Нині його перейменували на село Веселе.

— Ага-а! От спасибі. А не скажете, хто в нашому будинку зоотехнік?

— Офіціант.

— Хто?

— Наш офіціант із ресторану «Млин».

— Ага! Так він зоотехнік… Цікаво. Побіжу до нього.

Через хвилину-другу.

— Пробачте. Питання з історії: домашні птиці, що врятували Рим.

— Гуси.

— Невже? Точно… Лягає… Цікаво, чи немає у нас у будинку перукаря?!

— У двадцять першій квартирі. Колишній агроном.

— Невже? От порадували!

Сусіда мчить на п'ятий поверх. Вихідний почався. Ви поспішаєте у ванну. Почистити зуби. Раптом стук у двері.

— Пробачте… Питання по вашій лінії… Назва кладовища, на якому поховано українського композитора Степового.

— Байкове, — гукаєте ви.

— От спасибі. Ну, ви — як я. А той зоотехнік ні в зуб ногою. Питаю його: свійська тварина. Самець. Чотири літери. Не знає.

— Кнур, — підказує син.

— Ти диви. Точно. Вгадав. Ну й синок. Цікаво, чи немає у нашому будинку літератора?

— Є. Колишній аптекар. Тепер вірші пише.

— Правда? Ну, ви мене вбили. Я побіг.

Ви сіли до столу. Дружина подала сніданок.

— Пробачте… Ви нікуди не поспішаєте?