Українська література » » ТАРС уповноважений заявити… - Юліан Семенов

ТАРС уповноважений заявити… - Юліан Семенов

---
Читаємо онлайн ТАРС уповноважений заявити… - Юліан Семенов
«стражданнями Вертера»? В Майданеку його співвітчизники людей палили…

Пол обернувся до офіціанта, що стояв у нього за спиною, ледь зігнувшись, і замовив:

— «Владі мері» — мені, каву — джентльменові.

Офіціант, уклонившись, відійшов; Пол Дік закурив, зайшовся кашлем, на очах виступили сльози, обличчя стало багряним.

— Навіщо ви губите себе, Пол? — запитав Славін.

— А я вже загинув, Іване. Це я так собі тішусь на прощання.

— Не поспішайте гинути. Ще рано. Життя неймовірно цікаве…

— Е… Знаєте, чому загинув Стейнбек? Його ж зі світу Хемінгуей зжив. Так, так. Він страшенно заздрив Хемінгуею: не в літературі — в житті. Він і у В'єтнам поліз, щоб хоч якось поквитатися з Ерні: лаври воєнного кореспондента спати йому не давали, нема тепер Іспанії, нема республіканців, то хоч в Азію, але туди, де стріляють, де хоч трохи можна потішити себе небезпекою. І мене теж згубила заздрість, я всім заздрив, розумієте? А це спопеляє…

— Хочете, запропоную сюжет?

— Хочу.

— Дайте слово, що не продасте мене.

Офіціант приніс склянку горілки з томатним соком і каву. Пол Дік випив, і зразу ж лоб його змокрів.

— А тепер я можу з вами розмовляти. Синку, принеси мені ще одну склянку, тільки хай покладуть більше льоду… Ну, даю слово.

— Сьогодні вночі через мене вбили людину.

— Ідіть ви під три чорти.

— Далеко йти.

— Ну, розкажіть, як це сталося?

— Пригадуєте, я вчора ходив до ресторану? Хотів почастувати вас коктейлем по-російському?

— Не пригадую, але це не так важливо. Далі?

— Я дізнався, що тут, у підвалі, працює якийсь слов'янин з американо-французьким прізвищем. Так ось, тому що я заговорив про цього чоловіка, а ваші служби пронюхали про це, чоловіка сьогодні вбили.

— Не верзіть нісенітниці.

— Як знаєте.

— Мабуть, ваш агент?

— Якби ж то, — посміхнувся Славін. — Було б чудово, якби він був нашою людиною, він же знає так багато таємниць, а найбільше про кондиціонування машин у вашому «Хілтоні»…

— Як його прізвище?

— Белью. Айвен Белью. Якщо розмовлятимете з Глеббом, не посилайтесь на мене — добре?

— Чому? Симптоми російської хвороби — кругом шпигуни?

— Все ви про нас знаєте… Прошу, запам'ятайте одне: як тільки ви спитаєте його про Белью, він зразу ж запитає вас: «Коли про це дізнався Славін?» Правда, не зразу, через півгодини, ніби між іншим, але запитає неодмінно.

— На парі?

— Пляшка горілки.

— Згоден. Я вам подзвоню.

— Краще зайдіть. Де ви сьогодні обідаєте?

— Ще не знаю.

— Поїдемо в «макдоналдс», на околицю? Там просто цікаво подивитися на людей.

— Добре, зустрінемося в холі. О другій — вас це влаштовує?

Дівчина в бюро по аренді машин знайшла нарешті «фіат»: Славін не хотів брати ні «форда» (дорогий, бензин їсть по двадцять літрів), ні «Мерседеса»; вважав, що до «фіата» він звик, не треба буде «вживатися» в машину, пристосовувати себе до неї, все-таки «жигулівський» батенько, сідай собі й жени.

Перед тим, як вирушити до міста, Славін поговорив з механіком гаража.

— Я ще ніколи не їздив тут у вас, в Африці, — сказав він. — Навчіть мене, як не потрапити до рук ваших фараонів.

— Вони в нас мирні, сер. Коли, звичайно, дуже переп'єтесь — права заберуть. З вас, ви ж білий, здеруть доларів сто — тут така такса в поліції, — але неодмінно поморочать вам голову, бо ще не навчилися елегантно брати хабарі.

— Що ж іще треба знати білому водієві?

— Та начебто більше нічого, сер. Якщо вночі візьмете дівку й захочете з нею побавитись, то не дозволяйте їй роздягатися. У нас тепер дівки стали розумними, дають себе роздягти, а потім кричать пробі, що їх грабують. За те, щоб погасити такий скандал, здеруть триста баків, не менше…

— Спасибі, запам'ятаю, — пообіцяв Славін. — Більше боятися нема чого?

— Нема. Окуляри носите?

— Ношу.

— Не забудьте взяти з собою. Ви помітили, як багато людей у нас ходять в окулярах? Зір нікудишній, наші діди та бабусі їли не те, що треба, тому й авітаміноз і все таке інше, отже, поліція й на цьому гріє руки, правда, беруть не дорого, доларів двадцять, для вас це, може, й невеликі гроші, а для наших людей страшнішого за штраф нічого не може бути.

«Для мене теж, — подумав Славін. — Спасибі тобі, механіку. Зараз мені треба діяти. Тільки б не напився Пол. Він не продасть мене Глеббу. Не повинен. А якщо й продасть, то що ж, нічого не зробиш, це тільки прискорить темп нашої гри. А те, що вона почалася, й почалася з нападу Глебба, — очевидно. І все-таки не слід йому було шукати мене в підвалі, не треба було так одверто святкувати перемогу».

Славін виїхав на широку авеніду, що простяглась понад берегом океану, випробував машину «фіатик», відчував ногу; гальма мертві, різкі.

Славін подивився в дзеркало: чорний «Мерседес» їхав слідом, у ньому сиділо чотири чоловіки.

«Ну що ж, — подумав він, — давайте поганяємося, хлопці. Даремно тільки ви це затіяли. Даремно. Краще б турнули звідси Глебба з його компанією, тоді і я не прилітав би сюди, й не розшукував би Айвена Белью, і не гасав би по місту, щоб дізнатися про те, про що мені треба дізнатись, і я дізнаюся, це вже я вам обіцяю, неодмінно дізнаюся».

Біля бензозаправної станції він раптом загальмував, повернув так круто, аж шини завищали. «Мерседес» не встиг повернути, проскочив мимо, зупинився біля газетного кіоска; дверцята довго не відчинялися, мабуть, луїсбурзьке спостереження думало, що Славін розверне машину й поїде назад. І лише тоді, коли він попросив залити йому бензин, і робітник, відкривши пробку, увімкнув лічильник, з «Мерседеса» виліз високий хлопець, підійшов до кіоскера і взяв газету.

— Перевірте, будь ласка, як підкачано шини, — попросив Славін, пристібаючи себе товстим ременем до сидіння.

— Все нормально, — відповів робітник, глянувши на колеса.

— Я просив перевірити, а не подивитись, і поторгати кожне колесо — чи добре закріплено болти. — Славін дав робітникові долар, той якимсь невловимим порухом узяв його і, немов фокусник, присів навпочіпки.

— Ей! — засміявся Славін, коли «фіатик» заходив ходором. — Я ж не просив вас перевертати машину!

— Вона міцно стоїть, сер. Я хочу переконатися на всі сто, — відповів робітник. — Правий передній балон перекачали, може рвонути, я спущу до одної дев'яносто, у вас два сорок.

Славін точно розрахував, як тільки на далекому перехресті спалахнув сигнал і ринув потік машин, він увімкнув швидкість, рвонув з місця і вивернув у зворотному напрямі; люди в «Мерседесі» розгубилися — розвернутися не було ніякої змоги, йшов зустрічний потік; Славін помчав у провулок, заїхав на подвір'я невеличкого готелю,

Відгуки про книгу ТАРС уповноважений заявити… - Юліан Семенов (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: