Із Росії з любов'ю - Ян Ланкастер Флемінг
А чом би й ні, подумав Бонд. Є багато способів перевірки, чи вдома господар. Часом досить кинути швидкий погляд у розчахнуті двері, часом найкрасномовніше промовляє вигляд слуг та їхня реакція на запитання. Чи слід повідомляти службу безпеки? Може, це й марна підозра. Чого це раптом їм виявляти таку цікавість? Якщо в цьому щось є, служба безпеки цілком може поміняти йому квартиру.
— Гадаю, цього разу ви його серйозно налякали. — Він усміхнувся до Мей. — Думаю, ви зустрілися з ним востаннє.
— Так-с. — Мей делікатно, самою інтонацією висловила свій сумнів. Принаймні вона виконала наказ розповідати йому про всіх тих, хто «вештається поблизу будинку». І вона прошурхотіла повз нього своєю закритою старомодною сукнею чорного кольору, яку демонстративно носила навіть у серпневу спеку.
Почавши снідати, Бонд пригадав трохи забутий вислів: «Щось мало соломи для такого великого вітру». Так чи так, а мозок уже став мимоволі міркувати. Бонд себе знав і чудово усвідомлював, що не матиме спокою, поки не вирішить щось із цим чоловіком з комуністичної профспілки, який никає коло його будинку. Та кілька місяців неробства й лінощів приспали в ньому пильність, а його меч взявся іржею у піхвах.
З усіх трапез Бонд найдужче любив сніданки. Під час його перебування в Лондоні вони були завжди однакові: передусім дві великі чашки міцної чорної кави без цукру марки «Амерікен комікс» із магазину «Де Брай» на Нью-Оксфорд-стріт. Потім одне яйце, що його подавали в темно-синій підставці із золотим обідком угорі. Яйце варилося три з половиною хвилини. Крапчасто-бурі яйця від курей породи французький маран привозили з села друзі Мей. Вибагливий до дрібниць і примхливий Бонд колись відкрив для себе чудові якості цих яєць і відтоді вже не довіряв ніяким іншим. Далі йшли два грубі тости з пшеничного хліба, добрячий шмат жовтого джерсійського масла і на вибір з трьох чималих скляниць: полуничний джем «Літл скарлет», куперівський мармелад «Вінтедж Оксфорд» і норвезький вересовий мед. Кавник і срібна таця були в стилі королеви Анни, а порцеляна — справжній мінтон, те саме поєднання білого та темно-синього кольорів із золотим обідком, що на підставці для яйця.
Завершуючи сніданок, Бонд зрештою поставив діагноз летаргії, в якій перебував його дух. Насамперед, його кохана Тіффані Кейз, яка протягом багатьох щасливих місяців відповідала йому взаємністю, покинула його й перебралась до готелю. Цьому передував страдницький період, який тягся кілька тижнів і завершився тим, що в останні дні липня вона відпливла до Америки. Бонд і досі дуже тужив за нею, і на думку про Тіффані в нього аж серце завмирало. Був серпень, і в спекотному Лондоні панувала задуха. Наближалася відпустка, та йому бракувало енергії й бажання вирушити кудись самому чи спробувати знайти бодай тимчасову заміну Тіффані. Він усе зволікав, сидів у напівпорожній штаб-квартирі таємної служби, старанно виконував рутинні обов'язки, влаштовував дрібні сварки з секретаркою і дратував колег. А закінчилося все тим, що терпець урвався в самого М., і минулого понеділка він надіслав Бондові суворий меморандум, яким призначив того членом комітету розслідувань під головуванням скарбника капітана Трупа. В меморандумі було відверто сказано, що Бонду як старшому офіцерові служби настав час докласти рук і до головних адміністративних проблем. Усе одно на той час у штаб-квартирі для цієї роботи не було іншої кандидатури. Бракувало людей і секції «00», де панував цілковитий штиль. Тож на нове місце служби, до кімнати 412, Бонд мав прибути о пів на третю.
Труп, саме Труп — ось хто справжній винуватець його невдоволення життям, подумав Бонд, припалюючи свою першу ранкову сигарету. В будь-якому великому колективі завжди знайдеться хтось на роль тирана й опудала, якого не любить увесь штат. Насамохіть ця людина виконує важливу роль громовідводу в звичайних службових бурях, що їх породжує страх і ненависть. Насправді ж такий персонаж зменшує руйнівний вплив на справи вже тим, що дає колективу спільну ціль. Як правило, в такому стані опиняється генеральний директор або голова адміністрації. Цей незмінний чоловік служить сторожовим псом, дбає про побутові речі — скажімо, дрібну готівку, світло, опалення, мило й рушники в туалетах, канцелярське приладдя, буфет, розклад чергувань на свята, пунктуальність штату. Саме такий чоловік реально впливає на службовий комфорт, а його влада поширюється навіть на особисте життя персоналу та його звички. Щоб виконувати такі обов'язки та ще й діставати від цього втіху, треба мати відповідні риси характеру, переважно такі, що дратують нормальних людей, які не люблять, коли з них луплять шкуру. Скнаристий і спостережливий, такий чоловік прагне скрізь стромити свого носа. Він, звісно, затятий прихильник дисципліни й байдужий до думки своїх колег — одне слово, такий собі маленький диктатор, який знайдеться в кожній поважній організації. У таємній службі цю роль з успіхом виконував скарбник Труп, відставний капітан королівського військово-морського флоту, начальник адміністрації. Свою місію він вбачав у тому, щоб, послуговуючись його власною термінологією, «підтримувати на палубі морський порядок, а на кораблі — брістольську моду».
Обов'язки капітана Тоупа неминуче кидали його в конфлікт із більшістю персоналу, і ніхто цьому не міг зарадити, бо М. не міг уявити собі на цьому місці нікого іншого, крім капітана Трупа. Це був ще один з отих комітетів розслідувань, що мали справу з делікатними хитросплетіннями справи Бергесса і Макліна та з уроками, які ще можна було з неї здобути. А загалом М. не мав тут ілюзій, бо власне досьє на цю справу він закрив ще п'ять років тому, хоч і вирішив підіграти амбіціям таємної ради розслідувань служб безпеки, яку в 1955 році наказав утворити сам прем'єр-міністр.
Бонд розпочав свою діяльність із безнадійної суперечки з приводу залучення до таємної служби так званих «інтелігентів». Чудово усвідомлюючи, як це роздратує капітана,
