Дванадцять китайців і жінка - Джеймс Хедлі Чейз

темно, і він ніяк не міг знайти вимикач. Скористався своїм ліхтариком, але Тейлера ніде не було видно. Обшукав усе судно, але нікого так і не знайшов. У маленькій каюті на кормі затримався. Виявив там зв'язку різок та ще багато чого такого, що йому не дуже сподобалося. Помітив також черевики на дуже високих підборах з м'якими гумовими набійками. Задраївши ілюмінатор, увімкнув світло. Судячи з розкиданого одягу, це була каюта, де зазвичай спав Тейлер.

Феннер ретельно оглянув усі шухляди комода.

Єдине, що справді його вразило, — це маленька фотографія Керлі Робіне, зроблена, наскільки міг судити, кілька років тому. Він поклав світлину собі в гаманець. Потім засунув шухляду і вимкнув світло.

Повернувшись у головну каюту, взявся роздивлятися килим. Лише ретельно оглянувши його, помітив в одному місці свіжо замиту пляму. Зупинився, чухаючи потилицю. Очевидно, що Тейлера на яхті вже не було.

Чи справді він мертвий? І чи можна довіряти словам Глорії? Якщо Тейлера вбили, то хто позбувся тіла й замив килим? І чи не кокнула його сама Глорія? Коли Феннер бачив їх востаннє, вони не справляли враження закоханих голубочків.

Спересердя він вилаявся і полишив яхту. Вийшовши на пірс, помітив неподалік «седан» з вимкнутими фарами. Зирнув у той бік, блискавично упав на землю. Почувся приглушений звук пострілу, й Феннер безпомильно зрозумів, що стріляли у нього. Не підводячи голови, наготував зброю. Почув, як авто рушило з місця, шини м'яко прошурхотіли піщаною дорогою, і машина зникла за рогом насипу.

Феннер підвівся й обтрусив одяг. Ситуація ускладнювалася. Манівцями він повернувся в готель, тримаючись неосвітленої частини вулиць та бічних провулків.

Глорія лежала там, де він її полишив. Обличчя жінки було дещо змарнілим, а усмішка, якою вона його привітала, — вимученою.

Він знову підсунув крісло ближче та всівся поруч з нею.

— Ти бачила його в головній каюті? — спитав різко.

— Так.

Феннер задоволено кивнув, наче очікував саме такої відповіді.

— Його там уже нема. Не знаю, навіщо вони це зробили, бо якби їм був потрібний цап-відбувайло, то ти б ідеально підійшла для цього. Тож або ти сама його вбила, а тіло викинула за борт, або це зробила не ти, й убивця повернувся туди за чимось і забрав тіло. Мабуть, то все-таки ти скинула його за борт.

Глорія показала йому тендітні долоньки.

— Вважаєш, я могла би це зробити? Адже він був такий важкий!

Феннер пригадав майже прямовисні сходи, що вели на яхту, і хитнув головою.

— Ні, — сказав, — не вважаю.

На її обличчя повернувся природний колір, і тепер вона вже не виглядала такою змученою.

Слушно зауважила:

— Але якщо вони прибрали тіло, то ніхто й не дізнається, що Тейлер мертвий?

Феннер позіхнув.

— Саме так.

Вона згорнулась у ліжку калачиком, відіпхнувши від себе подушку.

— Як думаєш, я зараз спокуслива? — Її очі знову грайливо зблиснули.

— У каюті Тейлера я знайшов кумедні речі. Він застосовував їх з тобою? — замість відповіді спитав Феннер.

— Не розумію, про що ти. Я не знала Тейлера настільки добре, — і Глорія заховала обличчя під простирадлом.

Феннер спитав знову:

— А де тепер твоя сестра Мерієн?

Глорія інстинктивно відсунулася від нього лише на кілька дюймів, але здавалося, що це були метри й метри. Феннер нахилився та підтягнув її до себе. В очах побачив переляк.

— То де твоя сестра? — повторив.

Вона запитала:

— Звідки ти знаєш про неї? І що тобі відомо про Мерієн?

Феннер підсів ближче.

— Ви подібні, мов дві краплі води, — сказав чоловік. — Ніколи раніше не натрапляв на таку схожість.

Він поліз у внутрішню кишеню піджака й витягнув звідти листа, якого знайшов у сумочці Мерієн.

— Поглянь-но на це, — запропонував.

Глорія байдуже пробігла очима рядочки і крутнула головою.

— Не знаю, про що це, — сказала. — Хто такий Пайо? А Нулен?

Феннер ступив до столу, витягнув зі стосика паперу аркушик, узяв олівець і підійшов до ліжка.

— Перепиши цей лист для мене, — сказав.

Поки вона комизилася, він поквапно звелів: «Зачекай!». Дістав із шафи свою піжаму і накинув на неї. Тоді зайшов у ванну та кілька секунд вичекав. Коли повернувся, Глорія була вже у піжамі, закочуючи довгі рукави.

Запитала:

— Чому хочеш, щоб я переписала листа?

— Роби, що сказано, — кинув коротко.

Вона щось нашкрябала на папері й подала йому написане. Він порівняв два почерки. Між ними не було нічого спільного. Поклавши аркушик на стіл, почав замислено походжати кімнатою. Глорія напружено спостерігала за ним.

— У тебе ж є сестра, правда? — нарешті сказав.

Вона завагалася, та потім відповіла:

— Так, але ми дуже давно не бачилися.

— Чому? І як давно?

— Приблизно п'ять-шість років, точно не пам'ятаю. Ми з Мерієн не дуже ладнали. Вона постійно повчала мене, як жити. Не те, щоб ми сварилися — просто Мерієн постійно намагалася читати мені мораль. Отож, після смерті батька наші шляхи розійшлися.

Феннер дуже спокійно заперечив:

— Ти брешеш. Якби ви стільки років не бачилися, то вона б не прибігла до мене, стурбована твоїм зникненням.

Дві яскраво-червоні плями запломеніли на щоках Глорії.

— Не знала, що Мерієн приходила до тебе. То хто ж ти такий?

— Це не має значення. Коли востаннє бачила сестру?

Глорія похмуро відповіла:

— Ми з Гаррі саме були в Нью-Йорку, коли я зіштовхнулась із нею. Це трапилося кілька тижнів тому. Я їздила туди трохи розважитися. Мерієн дуже просила зайти до неї в готель. Я пообіцяла. Але ж була з Гаррі, а вона би його не сприйняла, тому просто втекла у Флориду.

Феннер знову підійшов до неї та сів на ліжко.

— Або ж твоя розповідь — суцільна брехня, або я не розумію в ній чогось дуже суттєвого.

Глорія хитнула головою:

— Я не брешу. Навіщо це мені?

— Послухай! Чи розповідала ти своїй сестрі щось про дванадцять китайців?

— Дванадцять китайців? Навіщо?

— Та не повторюй оте своє «навіщо»! — люто гаркнув Феннер. — Це мене лише заплутує!

Судячи з усього, після зустрічі з цією дівчиною він був ще далі від розкриття справи, ніж до того.

Подумавши, Феннер запитав:

— Чому ти Лідлер? Чому не Дейлі?

— Лідлер — моє прізвище по чоловікові, — пояснила Глорія. — Рік тому розлучилися.

— І де твій чоловік? —