Еволюція або Смерть! Пригоди Павіана Томаса - Іван Семесюк

ДУБОГРИЗ Г.В. В Кабінеті Міністрів неоднора­зово лунала думка, що у світі, зокрема в Європі, про нас фактично нічого не знають, і тому нам тяжко доносити свою позицію до світового спів­товариства. Казали таке, що французький обива­тель геть не петрає, за великим рахунком, хто ми, що ми, до якого підвиду належимо і на що нас мастити. Я ж засів про це напружено думати і наміркував наступне.

Що знає обичний француз, приміром, про сло­вака? Що знає ісландець про угорця? Або що знає фінляндець про румуна? Можливо, я помиля­юся, але виглядає так, що ніхуя не знає, і що, в принципі, самі європейці одне для одного явля­ють деяку абстракцію. Існують популярні в народі нації, так би мовити, мармизи Європи. Німці, французи, іспанці, британці, у цілому скандинави і ще, можливо, парочка колективів, котрі транслю­ють назовні або національну кухню, або якийсь гарний історичний міф тощо. Ну не тільки це, звичайно, але як приклад. Для середньостатистичного обивателя, тобто звичайного людського дебіла, цього цілком досить.

ГОЛОСИ ІЗ ЗАЛУ. Ахуєнно! Афтор жжот!!

Із зали в бік трибуни зі свистом полетів закривав­лений бумеранг.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Стюарти! Схопіть того, хто це зробив і відрубайте йому руки! Це, мабуть, хтось із колишніх регіоналів!

ДУБОГРИЗ Г.В. Дякую, пане Голово! Так отож. Те, що про нас не знають ті, хто не в курсі й про словако-угро-румунів, не має нас аж так засмучу­вати. Просто відчувається по всьому, що нашого потенціалу хвате на щось більше, ніж на ще одну європейську наційку з селянською кухнею, в арха­їчних штанях на сраці і тяжким акцентом з рота. Можливо, саме це нам і муляє — потенціал гео­графічного ватажка на мапі Європи. Кортить уже й собі здійняти переможного стяга або яко­гось трофея на вилах. Але що ми можемо запро­понувати для популярної трансляції самих себе? Україна — це що?

ГОЛОСИ ІЗ ЗАЛУ. Що? Що? Кажіть вже, пане Дубогризе!

ДУБОГРИЗ Г.В. Приміром, Фінляндія — це ножі puukko, красиві озера в лісі та грубі біляві баби. Франція — це варені жаби, смердючий, але сма­чний сир та витончений культур-мультур. Німеч­чина — це готичні ковбаски, фюрер Дюрер і ахтунг-алярм. Іспанія — це обідня перерва і пройобані колонії. Дуже стисло, але ясно.

Україна? Навіть не знаю, що привезти у подару­нок іншим прем’єр-міністрам, окрім себе. Варе­ники, Пророк, булава, вуса, горілка — всі ці страви нікого не цікавлять, бо вони не цікаві і не уні­версальні. Роги сепаратиста і шкурку ватніка? Цього на всіх не вистачить, та й не кожен пові­сить цей непотріб над каміном. Здається, в цьому плані у нас ще все попереду, бо ми народ, спов­нений сюрпризів та болючих несподіванок! (Оплески)

І наостанок! Треба зазирнути до дзеркала май­бутнього і побачити в ньому портрет українця на гусеничному ходу. Кіборгізованого, як супер­сучасний танк, аграрія, котрий прямо з льоха може стрибнути у стратосферу, тримаючи в натруджених руках високотехнологічну сапку для покарання космічної кацапні. Наше майбутнє в найближчому майбутньому, шановні! Тому я пропоную не жлобитися і закласти у цьогоріч­ний бюджет статтю витрат на кіборгізацію вітчиз­няних селюків! Дякую! (Оплески, лунає Державний Гімн)

ГОЛОСИ ІЗ ЗАЛУ. Всім пиздець!!! Дубогриз молодець!!!

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, пане Годфруа! Шановні колеги депутати, прошу вас сконцентруватися на продовженні нашої роботи. Я би просив секре­таріат позатуляти балакучі їбальники! Дякую! Далі слово надається голові парламентської фракції «Народна пиздюліна» Валгалію Володимировичу Дрючку. Прошу вас, пане Дрючко!

ДРЮЧКО В.В. Дякую, пане Голово! Шановні, я хотів би торкнутися болючої теми декомунізації країни. (Оплески)

Почну здалеку. Мій прадід був католиком, але носив вишиванку, ялові чоботи і картуза. В сільську церкву він не ходив, а костела на селі не було, бо всі місцеві ляхи давно покозачилися. Не було не тільки костела, а навіть і дельфінарія, а розважатися якось було треба. Так що вони робили. Взимку, на свята, запрягали з парубками двоє крепких кацапів в легкі сані, брали з собою в мішок порося та їхали через поля до лісу.

Там вони роздрочували це порося дрючком, воно починало верещати від сказу і нетерплячки, аж поки на це діло з лісу не вилазили голодні вовки — подивитися, шо ж воно там так гарно рохкає. У вовків, як відомо, дуже спеціальний зір, тому вони замість побачити двоє кацапів, хлопів та мішок з поросям, бачили вечерю. Коли вов­ків збиралася добра зграя, що гарантувала пере­могу, вони перли всім творчим колективом на цю принаду.

Розвага, шановні, полягала в тому, що треба було тікати від вовків. І тікати стрімко, як ото тікає молода курка, коли бачить сокиру в працьовитих руках трударя. Кожного разу їм це вдавалося, ось, але потім прийшли більшовики і згноїли мого прадіда в лук’янівській тюрмі. Тому я щиро нена­виджу комуністів і пропоную топити їх у спе­ціально відведених по закону ночвах з гівном! Гадаю, Рада має закласти у бюджет гроші на гівно для комуністів! Поки це все. Дякую! (Оплески)

ГОЛОСИ ІЗ ЗАЛУ. Смерть комунякам!!! Віват Дрючко!!!

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, пане Дрючко! Шановні колеги, попрошу тиші! Та майте ж совість, заїбали! До слова запрошується голова фракції «Самонеміч» Томас Якович Сирота. Прошу пана!

СИРОТА Т.Я. Дякую, пане Кацбальгере! Кх-кх! Дорогі колеги! Як відомо, сьогодні перед світом знову постала загроза міжнародного тероризму, і це дуже серйозний виклик! Я нещодавно повер­нувся із всесвітнього конгресу націонал-дарвіністів, де зачитував доповідь з цього питання. В ній я торкнувся проблеми терористичних культур і боротьби з ними. А нас з вами, шановні, це має цікавити як нікого іншого. Це якщо ми взагалі маємо намір загнати московитів назад до їхнього стійла. (Оплески)

ГОЛОСИ ІЗ ЗАЛУ. Пиздець як цікавить! Загнати цю пиздотуу хлів!

СИРОТА Т.Я. Гаразд, тоді я швидко окреслю позиції. Отже, науковці неодноразово досліджу­вали феномен відсутності в Московії справжніх суспільних інституцій. Тобто, навіть не відсут­ності, а їхньої підступної видимості. Погодьтеся, ні московитський парламент, ні президент, ні суди, ні прокуратури тощо не скидаються на реальні інституції. Президент, котрого немож­ливо переобрати — це ж не президент. Парла­мент, що голосує одностайно — це не парламент. Прокуратура, яка саджає в тюрму за вказів­кою — це не прокуратура. Все це звичайнісінькі симулякри, простіше кажучи — підробки, як і все московитське державне утворення, котре зов­сім не є державою в людському сенсі цього слова. Але це всім відомо, цілком собі зрозуміло і не раз обговорювалося. Залишилося тільки зробити висновки.

ГОЛОС ІЗ ЗАЛУ. Слава России!!

ГОЛОВУЮЧИЙ. Це хто там кавкає? Стюарти, від­рубайте йому руки! А? Колишній регіонал?