Дорога - Лариса Бондарчук
Розділ 14. Угода
- Ні, ні! – скрикнув я, відчуваючи, як ослабло моє тіло, бо велика сила була викладена в Слова, але від неї було мало толку, я ще був невмілим магом.
– Нізащо я не допомагатиму такому, як ти!
- Що ж, - спокійно відповів на це Кромп, - тоді я змушений буду вбити твоїх друзів. От, наприклад, того ж чоловіка, котрий ще живий, але до смерті відділяє його кілька моїх ковтків! Або он того малого антипка. Він мені на один прицмок! – Кромп кивнув на Сувоя.
- Покидьку, облиш малого! – озвався один із тіней, скрегочучи зубами від гніву. - Позмагайся зі мною сам на сам у чесному бою!
- А от тіней, - розвернувся до тіней Кромп, - я буду випивати днів два! Кожного! Вони сильні! І якщо ти відмовляєшся, то це твій вибір. Закінчу з цим...
Він ступив до Омелька, якого слуги-кромпани, котрих не зачепила моя магія Слова, підхопили попід руки, підняли на ноги. Чоловік ледве дихав, очі в нього були заплющені. Король кромпів повільно наближався до нього з наміром довести до смерті.
- Я згоден! – крикнув я йому в спину. – Згоден за однієї умови: ти відпустиш моїх друзів, і вони спокійно підуть геть. Ні ти, ні твої слуги не зачеплять їх більше й пальцем!
- Оце інша розмова! – зрадів Кромп. – Звичайно! Навіщо мені ці хирляві слабаки, коли в мене буде власний маг Слова! Як тебе звати, хлопче?
Я мовчав, не хотів казати. Ненависть переповнювала моє серце, а цього почуття я не знав ніколи. І ось зараз, відчувши його, зрозумів, що змінився назавжди. Вже немає того доброго, тихого, спокійного Оксена. Я став дорослішим і зрозумів, що в світі є сильне зло, з яким я буду боротися, як зможу. Й іноді відступ і поступка – це не поразка, а відпочинок перед основною битвою.
- Я зватиму тебе Малий. Ти кумедний. Захищаєш своїх типу друзів. А вони й раді втекти від мене і своєї загибелі. Всі такі, коли смерть дихає в обличчя! – він розреготався. - Відпустіть їх усіх, - наказав Кромп слугам. – Занесіть туди, де взяли, до Перехрестя Золотих Дощів.
Всіх звільнили, навіть зняли мотузки, лише драконові так і не розв’язали руки й не витягнули кляп із рота. Кромп вивів мене з печери, щоб я помилувався, як комарі-переростки несуть моїх товаришів геть. Я сумно дивився вслід друзям, яких, я дуже сподівався, врятував від смерті.
- Не хвилюйся, Малий, я дотримуюся слова в таких важливих угодах! Вони будуть живі й неушкоджені! - запевнив мене Моцний Кромп, побачивши на моєму обличчі, очевидно, сумніви. - А зараз – відпочинеш, поїси, поспиш, наберешся сил – і ми підемо з тобою завойовувати цей світ! Мене ти точно не зможеш подолати своєю магією, бо я – це тисячі особин, мозок і сила яких в мені одному! Тому я тебе не боюся. А от вплинути на людей, антипок, інших істот ти зможеш запросто! Кожен з них - один на цьому світі. Тому будеш моїм інструментом, мечем і кинджалом! Але мирним. Це навіть цікавіше, аніж проливати кров. Більш вигідно! Раніше всі опиралися моїм завоюванням і гинуло чимало майбутніх рабів, а от тепер буде по-іншому. Весь світ буде наш, Малий!
Кромп розреготався і пішов назад у печеру, я ж у супроводі його слуг поплентався за ним. І думав про те, що золотий дощ удачі, як не дивно, спрацював. Мої друзі, потрапивши в таку страшну ситуацію, лишилися живі, і я сам теж наче поки що не вмираю. Але щось обов’язково придумаю, щоб вирватися з лап ненависного Кромпа. В моїй кишені тихо плакала Тінинка, так само, як зараз обливалося сльозами і моє серце...
