Замах на бродягу - Жорж Сіменон

Мегре сидів, примружившись, і, здавалося, куняв, зовні байдужий до всього, що їх оточувало. Щоразу, як показувалася Сена, Нев'є говорив, що то за місце.

Річкою в обох напрямках пропливали численні баржі, великі і малі. На палубі однієї з них якась жінка прала білизну, друга стояла за кермом, а поруч, біля її ніг, примостився опецькуватий малюк.

У Мелані, де на якорі стояло кілька барж, Нев'є трохи загальмував машину.

— Пробачте, патроне, як ви сказали називається ця баржа?

— «Зварте Зваан»… Це означає «Чорний лебідь»…

Нев'є вийшов із машини і попрямував до гурту людей, що стояли на набережній. Мегре здалеку бачив, як вони жваво жестикулювали, показуючи руками в напрямку течії Сени.

— Фламандці пройшли тут півгодини тому, — оголосив інспектор, беручись за кермо. — Вони роблять по десять кілометрів на годину, а то й більше, так що зараз вони десь поблизу Жюз'є.

Лише за Жюз'є, біля острівка Монтале, показалася бельгійська баржа, що йшла вниз по течії.

Вони перегнали її на кількасот метрів, і Мегре, вийшовши з машини, став на березі. Не боячись здатися смішним, він заходився махати руками. За штурвалом із сигаретою в зубах стояв молодший ван Хутте. Він одразу впізнав комісара, щось крикнув у відчинений люк і зменшив швидкість. В ту ж мить з люка вигулькнула голова Йєфа, а далі й уся довга, незграбна постать.

— Мені треба з вами поговорити, — крикнув комісар, склавши долоні рупором.

Йєф жестами відповів, що нічого не чує через шум двигуна, і комісар, на мигах звелів йому зупинитися.

Навколо них простягалися голі порожні поля. Приблизно за кілометр від них бовваніли сірі й червоні черепичні дахи, білі стіни, бензоколонки, виблискувала золотом вивіска готелю.

Хуберт ван Хутте дав задній хід. Жінка також з'явилася над люком — видно, запитала в чоловіка, що сталося.

На баржі діялося щось дивне. Збоку могло здатися, що брати не розуміють один одного. Йєф показував вдалину, на село, певно, кажучи Хубертові, де зупинитися. Але той, стоячи за кермом, уже підводив судно до берега. Зрозумівши, що тепер уже нічого не вдієш, Йєф кинув чал, і інспектор Нев'є, як бувалий моряк, спритно підхопив його. На березі були кнехти для причалу, і за кілька хвилин баржа зупинилася.

— Якого біса вам ще потрібно? — загорлав фламандець, червоний од люті.

Між баржею та берегом було кілька метрів, але він навіть не збирався кинути місток.

— І хто це дав вам право ось так узяти й зупинити судно? Ви що, хочете спровадити нас на дно?

— Нам треба поговорити, — відповів Мегре.

— Ви мали змогу досхочу наговоритися в Парижі… Я сказав вам усе, що знав…

— У такому разі нам доведеться зустрітися в моєму кабінеті…

— Що?.. Ви хочете, щоб я повернувся до Парижа з повним трюмом шиферу?

Менш запальний Хуберт знаками просив брата заспокоїтися. Потім перекинув місток і вправно, як акробат, пробіг по ньому на берег, щоб закріпити.

— Даруйте, месьє, але він каже правду… Не можна зупиняти судно, де заманеться.

Мегре піднявся на борт, відчуваючи деяке збентеження. Він ще досі не знав, про що їх питати. Крім того, вони перебували в департаменті Сени-та-Уази, і згідно з законом провадити допити тут могла лише версальська поліція.

— Довго ви збираєтесь нас затримувати?

— Не знаю…

— Бо ми не згодні тут ночувати. Зараз ще можна за світ сонця дістатися до Манта…

— В такому разі, відчалюйте…

— Ви поїдете з нами?

— А чом би й ні?

— Ну, знаєте, такого ще не бувало!

— Нев'є, сідайте в машину… Зустрінемось у Манті.

— Ну, що ти скажеш, Хуберте?

— Нічого не вдієш, Йєфе!.. З поліцією краще не сперечатися…

Крізь напіввідчинені двері рубки виднілася білява голівка молодички і долинав лепет дитини. Як і напередодні, звідти смачно пахло.

Місток було знову перетягнуто на баржу, і, перш ніж сісти в машину, Нев'є звільнив чал. Він упав на воду, збивши сніп блискучих бризок.

— Якщо у вас є запитання, я слухаю…

В трюмі знову стугонів двигун, за бортом тихо плескалась вода.

Мегре стояв на кормі і неквапливо набивав люльку, міркуючи, з чого ж йому почати.

— Вчора ви сказали мені, що машина була червоного кольору, так?

— Еге ж, месьє… — Він вимовляв «мосю», подібно до штальмейстера, що оголошує програму в цирку. — Вона була така ж червона, як ота смуга на прапорі…

І він показав рукою на чорно-жовто-червоний бельгійський прапор, що майорів за кормою.

Хуберт знов стояв за штурвалом, білява молодичка поралася з дитиною в рубці. Що ж до Йєфа, то в ньому явно боролися два почуття. В той час, як традиційна фламандська гостинність вимагала належним чином прийняти комісара, запросити до столу, можливо, навіть хильнути з ним по чарочці ялівцівки, глибокий інстинкт власника і вражене самолюбство не могли пробачити ні цієї грубої зупинки посеред ріки, ні нового допиту.

У погляді, яким він зараз стежив за непроханим гостем, таким чужим тут, на баржі, у своїй краватці та капелюсі, світилася неприхована ворожість.

Минуло вже кілька довгих хвилин, а Мегре досі не знав, з якого саме боку підступитися до свого норовистого співрозмовника. Йому вже не вперше доводилося зустрічатися з такими ж ось простими, не дуже кмітливими людьми, що не довіряють ні іншим, ні самим собі, і, боячись, щоб хтось не скористався з їх недоумства, відразу стають або надто розв'язними, або просто замикаються у ворожій мовчанці.

Колись давно, багато років тому, комісарові вже доводилося провадити допит на баржі. Щоправда, тоді ці судна були дерев'яні і мали зовсім інший вигляд. Це були