Пропоную тільки інтим - Белла Сніжна

Рома

- І куди ми їдемо? - питаю.

Саша ніби не помічає мого невдоволення, крутить головою на всі боки.

- Скоро сам все побачиш! - каже. - Ось тут! Повертай.

Показує рукою вправо. Я слухняно повертаю. Кошуся на неї. Сподіваюся вона не вирішила мене прикопати під найближчим деревом? Благо їх тут багато.

Ігри на бажання зло! Потрібно було встановити ще і межі території, на якій можна загадувати бажання. Добре, що взагалі додумався встановити пару правил. Саша здається взагалі не думала про це. Просто насолоджувалася грою і не підозрювала які бажання крутилися у мене в голові. У перші хвилини. А після я подумав, що марно і невигідно витрачати бажання на те, що я можу отримати і так.

- Приїхали! - різко гальмую під вигук Саші.

- І куди ми приїхали? - не можу приховати свого роздратування.

Навіть не намагаюся, якщо чесно. Навіщо ми тут? Кошуся на вивіску. "Собачий рай".

Дивлюся зі скепсисом на Сашу.

- Назва так собі, але місце класне! Зліва парковка, - показує куди їхати.

Я сьогодні сама слухняність. Їду, вимикаю двигун, виходимо. Нас зустрічають як рідних. Сашу принаймні, на мене лише кидають косі погляди. Так, жінка, це Ролекс. І чорна Ауді за спиною моя. Саша немов не бачить заздрісні погляди, фальшиву усмішку, розпитує про те, як тут поживає Чакі, чи вистачає корму, як лапка у Місяця, і скільки кошеня у Дездемони. На останньому я насторожився. У підсвідомість закралися погані припущення. Але було пізно. Я почув гавкіт. І десь билися коти. Наш Кеп так кричить, коли я намагаюся відняти у нього палицю ковбаси, яку це падло намагалося стягнути. І, на жаль, не завжди перемога на моєму боці. Поки у нас рахунок три один, не в мою користь. На його рахунку три колечка ковбаси, у мене подряпини і відвойований шматок м'яса.

Може Саша вирішила здати кошака сюди?! Тоді чого ми чекаємо? Чудове місце! Он той чорний кіт що проводжає нас поглядом вбивці, думаю дуже сподобається Піратові.

- Ром, ти поки оглядайся, а я сходжу до Барбариски, вона цуценят привела! - каже так натхненно, немов сама пологи приймала, як мінімум.

Я відповісти не встигаю, а її вже й слід прохолов. І що мені тут робити одному? Пройшовся поруч з вольєрами. Я не те щоб не люблю тварин, просто мені до них фіолетово. Було. До того, як у нас з'явився кіт. У нас, ага. Підкинула мені його і роби що хочеш. І якби ж то це був тихий спокійний кіт. Це виплодок пекла в котячій шкурі! Щоранку примудряється залізти до мене в ліжко. А двері завжди закриті! Я думаю, він навчився закривати їх за собою. Спершу зізнатися грішив на Сашу. Що вона відкриває йому двері, впускає до мене. Але вона ж не завжди ночує у мене. Один раз вирішив закритися на ключ. Так ця падла відразу прибігла і почала кричати під дверима. А коли я відкрив їх, його вже не було. Перевірив ще раз. Клацання замка. Тиша. Але варто було лягти, він починав кричати. С-с-сука!

- Х-щ-р-гргр! - різко лунає поряд.

Дивлюся в бік шуму. Рудий кіт. У першій мить подумав, що Пірат прийшов за нами сюди. Але морда у цього зовсім інша, хвіст у нашого пухнастіше, і очі зелені. А у цього руді, вухо обдерте. Прямо бідний брат Пірата.

Але що можу відзначити, місце чисте. На диво. І стійкого запаху немає. Пірату тут безумовно сподобається. Сашу побачив здалеку. Підійшов ближче. Вона натхненно спілкувалася з якоюсь жінкою. Зупинився на відстані щоб їм не заважати. Недалеко від мене стоїть чоловік. Так само, як і я спостерігає за двома дівчатами. Стоїмо, мовчимо. Тінь є тільки тут, тому з нас ніхто не поспішає йти. Відчуваю його косий погляд на собі. Сам він теж виглядає не бідно. Бачив на парковці чорний позашляховик. Може його?

- Твоя дівчина? - раптом запитує чоловік, киваючи на Олександру.

Для мене питання прозвучало несподівано. Вперше за весь час що ми з Сашою спимо, хтось запитав про неї. Так дико. Якщо подумати, адже ми навіть нікуди не ходили разом. Не світилися на камери. Її фото не з'являлися в жовтій пресі. Але назвати Сашу моєю дівчиною язик не повертається.

- Подруга. - відповідаю.

Знову мовчимо. Намагаюся згадати де ж я його бачив.

- У вас хто? - питає.

- Кіт. - мовчу. - А у вас?

Обертаюся до нього.

- Собака. - важко зітхає, дивиться на мене.

Як же я його розумію!

- Роман. - простягаю руку.

- Владислав. - посміхається він, потискуючи її.

Влад. Я точно тебе десь бачив!

- Ром! Іди зі мною, там такі цуценята миленькі! - Саша як метеор, підбігає, хапає за руку, тягне.

А я стояв як укопаний. Я згадав! Владислав Мирний. У нього найкраща рекламна фірма. До нього черга на роки вперед. Він втридорога продасть пісок єгиптянам, лід ескімосам, картоплю білорусам.

- Влад, привіт! - Саша кидається з обіймами до нього.

- Привіт. - обіймає він її.

Про мене забули.

- Як давно я вас двох не бачила! Як там Чючя? - запитує Саша.

А я помічаю, як морщиться Влад. Вони так собаку назвали? Чув, він одружився нещодавно. Пропав на якийсь час з видимості, перестав світитися в газетах. Що найцікавіше, продав модельне агентство. Що творить одруження з чоловіками!