Пор'ядна львівська пані - Люба Клименко

це, почав інтенсивніше намилювати це місце. Зненацька вона відчула дотик його грішного тіла до своєї попи. Вона всміхнулася. Він немовби шукав входу. Їй було приємно. І тут Одіссей зробив щось несподіване: він пальцями проник туди... словом, не туди... Поки вона думала, що б це могло значити, туди, тобто зовсім не туди, потрапило його грішне тіло.

Пенелопа нарешті прокинулася. Вона витріщила очі, намагаючись зрозуміти, що відбувається. Тим часом її зад просто розпирало. Пенелопа хотіла закричати, що Одіссей переплутав вхід, однак з його стогону й повільного — мілімітер за міліметром — і водночас наполегливого просування зрозуміла, що він потрапив саме в ті двері, в які й планував.

Пенелопа з острахом прислухалася до відчуттів. Це було щось зовсім нове: по спині вздовж хребта, знизу догори повзло гаряче поколювання широкою смугою. Воно піднімалося вгору і вгору, неначе шкіра відлипала від кісток. Ось нарешті це поколювання досягло шиї і ударило в голову. А за деякий час по всьому тілу пройшлася солодка хвиля. Вона була дуже подібна до хвилі насолоди, проте ідентифікувати її саме як насолоду Пенелопа не наважувалася. Надто це відрізнялося від того, до чого вона звикла під час традиційного сексу.

Одіссей відчував, що може зробити Пенелопі боляче, і тому був дуже обережним, наскільки це було можливо в тій ситуації.

Здається, від того специфічного тертя, а можливо, від оригінальності маршруту, Одіссей одержував просто шалене задоволення, бо він дуже швидко визрів до стану оргазму. Ось іще один поштовх, іще один, іще...

Пенелопа зрозуміла: зараз буде закінчення. Відбулося... Одіссей за своєю старою доброю звичкою уп'явся в Пенелопу зубами і щасливо кінчив...

Пенелопин сон зняло, як рукою. Миючись після нетрадиційного сексу, вона крадькома поглядала на коханця.

— Тобі не сподобалося? — спантеличено спитав він, вловивши на собі її погляд.

— Як тобі сказати? Не те, щоб зовсім не сподобалося... Просто я не чекала. А взагалі дуже цікаві нові відчуття...

Одіссей пригорнув її до себе.

Коли вони повернулися, всі вже сиділи за столом і обідали. На столі стояв бануш, грибна юшка і пляцки з тертої бульби з грибною підливою. З незвички понаїдалися, як дурні, і всіх розморило.

Пенелопі з Одіссеєм виділили кімнатку. Вона заснула в нього на грудях, якраз у тому місці, де потужно гупало його серце. Коли прокинулася, сонце вже повернуло на захід.

У церкву йшли вчотирьох, мовчки. Кожен думав про себе, про свої гріхи, про те, як усе це розповісти священикові.

Церква була мала і аж почорніла від старості. Одіссей, Пенелопа і Кася сіли собі на лавку на церковному подвір'ї. А Місьо підійшов до дерев'яного хреста, став на коліно, помолився, підвівся, поцілував розп'яття, перехрестився і підійшов до дверей церкви.

— Отче, можна до вас? — непевно спитав він.

— Заходь, сину мій, — почулося у відповідь лагідне.

— Я хотів би сі висповідати, — попросив Місьо.

Двері в церкву зачинилися і запанувала тиша.

Одіссей, Пенелопа і Кася мовчали. Пенелопа дуже хвилювалася. Дотепер усі її сповіді в церкві були чистою формальністю, а тепер... тепер треба тримати суд перед Богом. «І як йому сказати... Як йому пояснити? — думала вона. — Як просити пробачення за те, що стала щасливою. За те, що стала щасливою, вільною, здоровою, веселою, красивою... Чи зрозуміє він? І чи простить?» У Пенелопи від хвилювання спітніли руки.

— Щось він довго, — тихо сказала Кася. В її голосі також відчувалося хвилювання.

«Бог добрий. Він не може карати щасливу жінку. А може, Бог сам посилає їй це щастя, щоб компенсувати всі її жертви, віддячити за всі її чесноти... Боже, що я кажу! Прости мені, Господи!»

З церкви вийшов Місьо з опущеною головою. Його руки були складені в молитві.

— Іди! — штрикнула ліктем під бік подругу Пенелопа.

— Чому я?

— Тому... тому що в тебе менше гріхів.

— Це в мене менше?

— Так, менше! Що б ти не робила, це не так страшно, як у шлюбної жінки.

— Я не піду, — відмовилася Кася. — Я ще не готова.

— І я не піду! — уперлася Пенелопа.

Обидві, мов по команді, подивилися очікувально на Одіссея.

— Ну добре, я вже йду! — погодився Одіссей і встав.

Поки він був на сповіді, Кася, Місьо і Пенелопа знову сиділи мовчки, дивлячись на червоні хмари, що зависли над чорним лісом. Одіссей також довго не з'являвся.

— Про що там можна стільки говорити? — прошепотіла Кася.

— Це ж Одіссей, — пирхнула Пенелопа. — Поки він перелічить свої гріхи...

— Не сміши, мені зараз іти... — насварила подругу Кася.

Уже стемніло, коли із церкви вийшов Одіссей. Він був, як завжди, незворушний.

Кася рішуче встала, поправила одяг і увійшла до церкви.

На вулиці ставало прохолодніше. Пенелопа хотіла була притулитися до Одіссея, однак не знала як він зреагує: він висповіданий, а вона — ні. Місьо завмер і, мов кам'яний, дивився на двері, з яких мала вийти Кася.

А Кася все не виходила...

Нарешті рипнули двері, і звідтіля якоюсь нерівною ходою, трохи заточуючись, вийшла Кася. Пенелопа кинула на неї миттєвий погляд і щось її здивувало в подрузі, однак не було часу роздивлятися, вона мала йти до сповіді.

Пенелопа зайшла в церкву і попрямувала до місця, яке традиційно в церкві було сповідальнею. Священика там не було. Вона роззирнулася, немовби не в змозі зорієнтуватися в новому приміщенні. «Може, я щось наплутала? Може, сповідують в іншому місці?» — подумала вона і рушила вперед. Пенелопа пройшлася порожньою церквою. Було тихо-тихо. Тільки тріскотіли запалені свічки. Стало трохи моторошно... Як у Гоголя...