Провалля - Євгеній Шульженко

​- Мені здалось, що на верхньому поверсі хтось є, - хрипким голосом відповіла подруга, - чому ти покинула мене саму? Я ледь не вмерла від страху!

​- Ді, без жартів, - кинув Арсеній, впавши на підлогу, - я розумію, що ти хочеш мені помститись, але в тебе не дуже добре виходить, - почав розтирати свої долоні, - поки ви бігли до мене, я чув як знизу хтось ходить, - махнув головою в сторону діри в підлозі, - ти по дорозі сюди нікого не бачила? Бо мій рюкзак впав вниз, може незнайомець вирішив допомогти?

​- Ти зовсім з глузду з’їхав? – кинулась на хлопця Діана, - Які жарти? Я таким не жартую, як дехто!

​- Народ, заспокойтесь, - гаркнув В’ячеслав, ставши між друзями, - вас накриває паніка. Зараз все вирішимо. Арс каже, що чув кроки знизу. Ді каже, що чула кроки зверху. Перевірмо, - почав розглядати кімнату, в якій вони були, - ламаємо цей стіл. Кожному по ніжці. Якщо тут є жартівники, вони зараз добряче від нас отримають.

​- А якщо це не жартівники? – видала Діана, але одразу обірвала себе.

​- Починається, - незадоволено закотив очі Макар, - Демони?

​- Я тебе не питала! – крикнула дівчина, показавши на хлопця пальцем.

​На декілька секунд опустилась тиша. Друзі, не очікували такого повороту подій. Здивовано розглядали Діану та Макара, що свердлили один одного поглядами. Першим прийшов до тями Олесь.

​- Кохана, стій тут з рюкзаком, - хлопець кинувся до столу та почав виламувати ніжку, - а ми перевіримо обидва поверхи.

​- Я тут не залишусь! – пискнула дівчина та вчепилась в Олеся, - ні в якому разі!

​Зрозумівши, що сперечатись немає сенсу, погодився та закінчив виламувати інші ніжки. Отримані палиці були масивними та важкими. Арсеній примірявся та задоволено зацокав. В його очах вже не було страху, навпаки – зацікавленість в тому, що ж їх очікує далі. Олесь, Макар й В’ячеслав натягли рюкзаки та міцно взялись за отриману зброю. Не зважаючи на те, що Макара ніхто не підтримав, вирішили йти на поверх нижче. В першу чергу, треба врятувати рюкзак Арсенія.

​Замовкли одночасно та тихо вийшли з квартири, прислухаючись. Повернулась тиша, лише м’які кроки друзів. У вухах почало дзвеніти від напруги. Діана знову почула калатання свого серця. Йшла позаду, час від часу обертаючись, проводила променем ліхтаря навколо.

​Дійшли сходів, посвітили вниз, потім вгору. Крок за кроком. Зупинились біла вхідних дверей. Арсеній посвітив на себе ліхтарем, нервово всміхнувся та приклав палець до губ. «Мовчати!» 

​Прислухались. Деякий час тиша була незмінна. Але потім всі завмерли, почувши кроки в коридорі. Тихі, але впевнені. Топ, топ. Топ, топ. Хтось крався, намагаючись ступати обережно. Діана вчепилась в першого, хто стояв поряд. Підняла голову та побачила В’ячеслава. Він швидко глянув на дівчину та стиснув її руку, показуючи, що він поряд. Його пальці палали, даруючи спокій.

​Діана закрила очі, але знову тривога піднялась зсередини. Кроки не зникали, але й не наближались. Той, хто був в коридорі, не чекав гостей. Але ж він точно чув як кричав Арсеній, він чув як впала підлога. «Він знущається? - промайнуло в голові, - ми потрапили в його володіння?».

​Несподівано, Арсеній штовхнув двері та вискочив в коридор, піднявши палицю над головою. За ним кинулись Олесь та Макар. В’ячеслав відпустив Діану, що як вкопана стояла, разом з Мірою. Двері зачинились, залишивши подруг на самоті. В скринях відчувалась пульсація, обличчя запалало від страху.

​Аж раптом, почули реготання. Одразу підняли брови від здивування. Паніка, страх, тривога миттєво розвіялись. Дівчата швидко вийшли в коридор, рефлекторно скривившись, глянули під ноги. Все навколо було у воді, тхнуло пліснявою та гнилими водоростями.

​Арсеній світив ліхтариком вперед та сміявся голосніше за всіх. Діана подивилась на те місце та побачила трубу, з якої монотонно капала вода. Топ, топ. Топ, топ. Не втримавшись, закрила обличчя долонями та засміялась сама. Миттєво неймовірно великий камінь впав з плечей. Це все просто фантазія та нерви, що натягнулись наче струни.

​- На якому ми вже поверсі? – крізь сльози спитав Арсеній, - на двадцять п’ятому наче? А таке враження, що вже й перший давно минули. Здуріти можна!