Твоє хворе кохання - Крістіна Жиглата

Рік… Мені потрібно було рік, щоб заробити гроші на операцію і ще одного року мама може не пережити, тому звичайно… Це не варіант.

Мені потрібні гроші вже зараз.

Зараз, чорт забирай!

  Але де їх тепер узяти!

  Де?!!

- Дай мені час, Нік… Даю слово, що не втечу і віддам тобі те що винна! – прошу його. Хоча знала, що нічого не була винна йому. Але з цим можна буде розібратись пізніше.

- Можу дати тиждень, не більше, - каже він сухо, чудово розуміючи, що за тиждень я нічого не вирішу.

- Я не зможу знайти п'ять тисяч доларів за тиждень, Нік…

- Усього п'ять тисяч? Хм…, - раптом каже він, ніби для нього це така дрібниця. Можливо й так… А ось у мене не було таких грошей. – Якщо тижня мало, більше я не можу тобі дати… Збирайся, Таро, ми їдемо! - відрізає він, намагаючись пройти повз мене, але я його не пропускаю, схопивши за руку.

У цей момент у моїй голові виникає найдурніша думка, на яку я була здатна.

Іноді відчай геть відключає мозок... Адже інакше я б точно подумала про наслідки того, що збиралася зробити.

- Допоможи мені, - шепочу. Випалюю.

- Що? – перепрошує він у певному шоці. - Ти в своєму розумі?

- Я прошу у тебе допомоги, Нік... Допоможи мені вилікувати маму і я зроблю все, що ти захочеш... Клянуся! – шепочу.

На губах Ніка з'являється саркастична усмішка.

- Знову клятви...

- Нік, прошу тебе… Я поверну все чи відпрацюю! - не поступалася.

– Як? Або точніше, чим? – слідує жорстоке питання.

Я мовчу, чудово розуміючи, про що він.

Між нами висне тривала пауза.

Нік дивиться на мене дивним поглядом, дуже довго, до тремтіння… А через кілька секунд я чую:

- Три ночі... Три ночі зі мною, - ставить свої умови і я різко піднімаю на нього погляд. - Погодишся, і вже сьогодні твою матір обстежать, а завтра зроблять операцію!