Мала - Ліана Меко

Тепер я вже не змогла стримати посмішку - відчула її всім обличчям: губами, очима, щоками. Я з дитинства, напевно, не посміхалася так широко.

Потиснувши плечима, я встала з ліжка і, виляючи стегнами, повільно попрямувала до виходу. Забирайся, так забирайся. Як скажеш, дорогий начальник. - Подумала з усмішкою, але в слух нічого не сказала. Та й навіщо? - Ми тепер іншою мовою розмовляти будемо.