Таємниці дому пані Дорсет - Максиміліан Степовий

Одного ранку Сесілія прокинулася від дивних звуків, які лунали з її вітальні. Жінці здалося, що там хтось ходить, брязкотить посудом та шурхотить папером. Серце Сесілії тривожно стислося від цих звуків і жінка судомно схопилася за край своєї ковдри. Розширеними очима на худому блідому обличчі вона дивилася в стелю, поки її єство тремтіло, немов би струна. Сесілія добре знала ці звуки. Їх видавав часто Джеймс, коли брав вранці чашку кави та сідав на диван, розгортаючи ранковий випуск його улюбленої газети, котру чоловік уважно читав від початку й до кінця. Лише після цього ранкового ритуалу Джеймс вирушав на роботу, перед тим прощаючись із дружиною своїм теплим ласкавим поцілунком.

Але як це могло бути можливим, що Сесілія знову чула ці рідні звуки? Невже їй наснилася аварія та жахливі дні в самотньому будинку, де вона не мала можливості з кимось поговорити про звичні речі? Не пам'ятаючи себе від шаленої радості, Сесілія підвелася стрімко на ліжку й, дивлячись на двері своєї спальні, тихим невпевненим голосом поцікавилася:

-Хто це? Джеймс, це ти? Невже це ти прийшов до мене?

Кроки на першому поверсі стали більш гучнішими, потім запанувала тиша, знову перегорнулися якісь сторінки, а ще через мить чіткий голос Джеймса озвався знизу:

-Сесі, дорога, я ніяк не можу знайти свої черевики. Ну ті, нові, які купив нещодавно, ти ж пам'ятаєш. Вони такі чорні й блискучі. Тільки пишався новою покупкою і ось вже загубив їх десь. Чесно кажучи, завжди в нашому будинку все нагадує одну велику чорну діру. Допоможи мені будь-ласка, люба!

Дихання Сесілії прискорилося, вона стала задихатися від хвилі емоцій, які переповнили її груди. Обличчя жінки освітилося радісною посмішкою, вона вперше відчула себе неймовірно легко. Засміявшись трішки божевільним сміхом, Сесілія вихопилася з ліжка та кинулася до шафи, занурившись в неї. Озираючись через плече та ледве не плачучи від радісних емоцій, жінка вигукнула:

-Все добре, любий! Все добре, я знайду твої черевики. Ти в мене постійно їх залишаєш у шафі, щоб пилом не припадали, але забуваєш звідти забрати. Не уявляєш, як це все смішно виглядає зі сторони. Я вже хочу повісити на дверцята шафи величезний напис "Тут лежать твої черевики". Ох, Джеймс, дорогий, я так рада тебе чути, так рада! Чому ти не приходив раніше? Чому змусив мене страждати на самоті в цьому проклятому будинку?

Сміючись та плачучи, Сесілія розкидала в сторони свої сукні та інші непотрібні речі, поки не дісталася великої чорної коробки на самому низу шафки. Обережно її відчинивши, жінка торкнулася лакованої поверхні черевиків. Вона добряче припала пилом і це сильно засмутило Сесілію. Джеймс не зрадіє, коли побачить, що його черевики так зіпсувалися. Жінка схопила одну зі своїх старих суконь й почала її краєм ретельно витирати від пилу взуття. Всередині вона побачила ще й легкий білий грибок, який смердів цвіллю. Невже декілька днів в шафі так кепсько подіяли на черевики? І як Джеймс до того їх так спокійно носив? Перемігши бруд, Сесілія схопила черевики в руку й кинулася зі спальні. На жінці була тільки довга темна футболка й короткі шорти, а її волосся сплутаною темною гривою закривало обличчя, вкрите цілим павутинням старих потворних шрамів. Переплигуючи одразу через декілька сходинок, Сесілія добігла до вітальні, увірвалася до неї та вигукнула:

-Любий, ось твої черевики! Невже тобі так важко їх підтримувати у чистоті?

Проте, у відповідь Сесілія отримала лише гнітючу тишу. Вона побачила, що у вітальні зовсім нікого немає, а вітер просто відчинив вікно й шурхотів старою книжкою, яку сама ж жінка забула на дивані вчора. Ніякого Джеймса ніколи тут не було, його кроки та голос існували виключно в розпаленій фантазії Сесілії. Не витримавши гіркого розчарування, жінка впустила з рук черевики й завила диким голосом, опускаючись на коліна. Сесілія обхопила свої скроні руками, а її зелені очі наповнилися сльозами. Жінка закусила нервово губу й стримувала ці ридання. Солоні краплі збиралися на її носі й падали на підлогу. Тепер Сесілія знову пригадала. Черевики Джеймса пролежали в шафі два місяці з дня загибелі чоловіка. Ось чому вони залишалися в такому занедбаному стані, а не тому, що чоловік просто забув їх почистити. Гірко плачучи, Сесілія схопила взуття й розлючено його пожбурила геть з кімнати. Її всю трусило від дивного емоційного стану, який коливався від горя та шоку до якоїсь звірячої люті й прагнення нанести комусь фізичні страждання. Руки жінки стискалися в кулаки, а в голові у неї продовжував нашіптувати зловісний голос іншої, тої, кого вона не бажала слухати, блокувала в своїй свідомості, але не могла нічого з цим вдіяти. Вона відчувала себе надто слабкою, а її сили спливали, танули, як сніг на весні, наповнюючи могутністю щось темне й загадкове всередині душі жінки. Вона не могла збагнути цих метаморфоз всередині себе та все заперечувала, але ця невідома сила брала над Сесілією гору з кожним днем. Її серце було сповнене такою радістю й надією, коли вона знову почула забутий голос Джеймса, але тепер ці емоції розбилися на дрібні шматки від жорстокої реальності, яка нагадувала Сесілії кожного разу про смерть її близьких. Вітальня залишалася порожньою і цим ніби знущалася над розбитою жінкою. Лише старовинний годинник на стіні відраховував свій час, який безжально йшов вперед. Його металічні стрілки рухалися по римським цифрам, а тяжкі гирі приводили у дію механізм, котрий змушував маленьку зозулю вискакувати з гніздечка й співати тонку мелодійну пісню.

Засмучена Сесілія витерла долонею свої сльози, торкнувшись пальцями шрамів на обличчі. Хоч вони давно вже зажили, але жінці досі здавалося, що вони печуть шкіру нестерпним вогнем і цей вогонь був вічним клеймом, яке нагадувало Сесілії про її найстрашнішу помилку в житті. Зібравшись із залишками сил, жінка рішуче пройшла до вікна, зачинила його та прибрала з дивану книгу, обережно закривши її, щоб вона більше не видавала тривожних звуків. Неочікувано, Сесілія почула інший звук в будинку. На другому поверсі текла вода у ванній кімнаті. Жінка вся затремтіла й налякано притислася спиною до стіни приміщення. Невже хтось із неї просто знущається? Нікого в будинку точно не могло бути. Тоді чому ж у ванній тече вода? Можливо, вона сама забула зачинити кран? Бажаючи в цьому переконатися, Сесілія стрілою кинулася вгору по сходах. Перед дверима ванної вона застигла нерішуче. Жінка боялася не того, що там могла знайти а того, чого там зовсім не було. Сесілія із радістю б знову побачила свого чоловіка, спілкувалася з ним, обіймала, цілувала, не випускала його із своїх обіймів. Але його образ вислизав з її пальців, танув, а голос починав забуватися і це жінку лякало найбільше всього.