Заручниця для мажора - Деріка Лонг

— Тримай документи, друже, — Дмитро відкриває вікно автівки та протягує мою сумочку.

— Не бійся кохана, ми все влаштуєм... — не встигаю оговтатись. Ніякої аварії немає... Що коїться?

— Звідки браслет? — Діма дивиться на руку, і помічає подарунок від Михайла. — Я не хотіла його прийматм, але він мене викрав. — що встигла, те і промовила. Діма знімає браслет та відає Макару.

— Мілано на задньому сидінні речі, переодягнись та надінь перуку. Прошу тебе! Ради мене. — голос Макара викликає в мене довіру, і я дію по його запропонованому сценарію. Вперше одягаю парик, ще й до того, тепер я блондинка, але це найменше, що мене хвилює в цій ситуації.

Дмитро віддає Макару мій одяг, майже всі мої реччі.

Виходжу з автівки, до мене підходить Макар, обережно цілує мене в губи та промовляє:

—Сподіваюсь, це врятує нас. Слухай Дмитра, він мій найблищий друг, дій так як він тобі повідомить.
 

Макар

Я зрозумів все, ще декілька днів тому, після того як в казино зустрів вітчима Мілани. Всі пазли з моїх думок зійшлися, і я відчув, що потрібно діяти.

Сьогодні ввечері, до мене зателефонував невідомий номер— жіночий,незнайомий голос мене зовсім не цікавив, аж поки не дізнався, що зі мною говорить Міланина краща подруга.

— Макаре, це катастрофа. Не можу оговтатись від почутого.— вона важко дихала та запиналась. — Виявляється, ваш керівник компанії з‘їхав з глузду... І покохав мою подружку, тепер не хоче її відпускати. — уважно слухаю та запам‘ятовую кожну деталь інформації.

— Вона його кохає? — бридко від своїх слів, але я не міг цього не запитати.

— Ти що? Я до тебе тому, і дзвоню, щоб ти врятував свою кохану дівчину. Мілана навіть говорити про Михайла не хоче, відразу з‘являться сльози на очах. Тебе єдиного кохає, і боїться, що більше тебе не побачить.

— Знав, я знав, що то все не правда. Він її тримає силою, тож ми починаємо діяти. — уважно подивився на годину. — Дякую, тобі Олеся за те, що розповіла мені правдиву і достовірну інформацію.

— Макар, прошу, не говори Мілані, що саме я повідомила тобі, наш з нею секрет. Насправді, я хочу, щоб ви були щасливі разом, а від того, що моя подруга знаходиться в такій ганебній ситуації, не можу навіть думати про щось інше.

— Домовились. — збиваю виклик та пишу довгоочікуване повідомленна своєму найкращому другові.

«Сьогодні саме та ніч, щоб розмістити всі крапки над І»

*****

— Макаре, скажи, що відбувається? — Мілана стоїть біля мене в білій перукі та в новому одязі. Пояснити нічого не можу, тому що потрібно діяти терміново.

— Повторюю, ти залишишся з Дмитром, в його будинку. Я обов‘язково повернусь, і все тобі поясню.

Сідаю в тонований мерседес, поряд з собою на пасажирському передньому сидінні залишаю речі Мілани.

— Все буде добре! — чую як Діма заспокоює Мілашку та веде до вхідний дверей кирпичного трьохповерхового будинку.

Виїджаю з подвір‘я та їду до центру міста. Мені давно відомо, що божевільний власник компанії повідомив своїм охоронцям про те, що я знаходжусь разом з Міланою. А все тому, що в золотому браслеті, подареному мої коханій дівчині, знаходиться дрібний гаджет, який повідомляє Михайлу Миколайовичу про місцезнаходження його пасії.

Через декілька хвилин, я помічаю сліжку за своєму автівкої... Починаю швидко друкувати повідомлення Михайлу:

«Залиш мою Мілану в спокої. Не відам тобі, своє кохання»

Автівки колишнього боса, намагаються мене здогнати, адже нікому не відомо, що дівчина знаходиться разом з моїм другом в безпечному місці.

Сигнали машин, крики які доносяться до мене, це все те, що я чекав, без цих подій, плана —просто не існувало б.

Через шалену швидкість, мій мерседес летить по трасі, мене підрізає чорна автівка... Мені потрібно доїхати до потрібного місця, розумію, що план може коштувати мені життя, але я наважуюсь це зробити. Плутаю своїх переслідувачів вулицями, переїжаючи то з одної, то до іншої.

— Мені потрібно дістатись до своєї дачі, яка знаходиться біля річки в віддаленому місці. — придбав я її ще багато років тому, хотілось саме в тому неймовірно красивому краєвиді проводити свої відпускні дні.

Охоронці Михайла не можуть мене наздогнати, через це їдуть повільніше та дуже невпевнено себе почувають в чужій місцевості.

Доїджаючи до будинку, я натиснув на гальмування, моє серце забігло в п‘яти, я встигаю вистрибнути з своєї білої, світлої автівки, попередньо залишивши там свій піджак. Біжу до закритого жилого комплексу, щоб потрапити до потрібного будиночка. Навряд чи кому відоме, про те що в мене є своя власність в цьому районі.

Бачу, як через високий схил мій білий, мов сніг, мерседес наближається до обриву та потрапляє з висоти, точнісінько у воду.

— Живий, і вона жива. — захекавшись шепочу, ховаючись в своєму подвір‘ї...

*****