Поїзд о 4.50 з Педдінгтона - Агата Крісті

Кредок підняв брови.

– А звідки вам відомо, що вона була жінкою сумнівної поведінки?

– Ну, знаєте, ви повинні бути авторитетом у цій галузі. З огляду на факти це здається мені дуже ймовірним.

– Я подумав, а чи не виник у вас якийсь здогад щодо того, хто вона така?

– Думаю, інспекторе, вам уже відомо, – або вам підкажуть колеги, – що я не зміг упізнати її.

– Я сказав про здогад, містере Крекенторп. Ви могли ніколи не зустрічатися з цією жінкою – але у вас міг виникнути здогад про те, хто вона така або ким могла бути.

Седрік похитав головою.

– Ви гавкаєте не на те дерево. Я не маю абсолютно ніяких здогадів. Схоже, ви припускаєте, що вона приходила до Довгої комори на побачення з кимось із нас. Але жоден із нас тут не живе. Єдиними мешканцями цього дому є жінка й старий чоловік. Ви ж не можете всерйоз припускати, що вона приходила сюди на побачення з моїм вельми шанованим татусем?

– Наша ідея полягає в тому, – інспектор Бейкон цілком зі мною згоден, – що та жінка могла раніше мати якийсь зв’язок із вашим домом. Це могло бути багато років тому. Спробуйте озирнутися назад, містере Крекенторп.

Седрік замислився на хвилину або дві, потім похитав головою.

– Ми мали іноземних служниць вряди-годи, як і більшість людей, але нікого схожого я не пригадую. Ліпше розпитайте інших – вони знають більше, ніж я.

– Ми їх розпитаємо, звичайно.

Кредок відхилився назад на своєму стільці й провадив:

– Як ви вже чули на попередньому розслідуванні, дані медичного огляду не дають можливості дуже точно визначити час смерті. Більш як два тижні тому, менш як чотири тижні, тобто вбивство було скоєне десь близько до Різдва. Ви мені сказали, що приїздили додому на Різдво. Коли ви прибули до Англії й коли покинули її?

Седрік замислився.

– Дайте-но подумати… Приїхав сюди в неділю перед Різдвом – тобто двадцять першого грудня.

– Ви прилетіли прямо з Мальорки?

– Так. Вилетів о п’ятій ранку й прибув сюди опівдні.

– А коли поїхали?

– Я поїхав у наступну п’ятницю, двадцять сьомого числа.

– Дякую.

Седрік усміхнувся.

– Моє перебування тут, на жаль, збігається з імовірною датою вбивства. Але, повірте мені, інспекторе, задушення молодих жінок не належить до моїх різдвяних розваг.

– Сподіваюся, що ні, містере Крекенторп.

Інспектор Бейкон мовчав і лише дивився на допитуваного несхвальним поглядом.

– А крім того, такі дії не відповідали б святості Різдва, коли в людських душах мають панувати мир і взаємна доброзичливість, сподіваюся, ви зі мною згодні?

Седрік звернувся з цим запитанням до інспектора Бейкона, який лише щось буркнув у відповідь. Інспектор Кредок чемно промовив:

– Це все, містере Крекенторп. Дякую вам.

– Ну, що ви про нього думаєте? – запитав Кредок, коли Седрік зачинив за собою двері.

Бейкон знову несхвально буркнув і сказав:

– Нахабства йому не позичати. Щодо мене, то я терпіти не можу людей такого зразка. Розбещений народ ці митці, для них не проблема сплутатися з якою-небудь хвойдою.

Кредок усміхнувся.

– А що то за манера вдягатися, – не міг замовкнути Бейкон. – Ніякої пошани до такого серйозного дійства, як процедура попереднього розслідування. Таких брудних штанів мені вже давно не доводилося бачити. А його краватка? Схожа радше на кольорову ганчірку. Якщо ви хочете знати мою думку, то такий суб’єкт здатний легко задушити жінку й не думати про це.

– Але цю він не задушив, якщо не покинув Мальорку раніше двадцять першого числа, а це з’ясувати легко.

Бейкон скинув на нього гострим поглядом.

– Я бачу, ви досі жодного разу не назвали реальну дату вбивства.

– Ні, я поки що триматиму її в таємниці. Я завжди волію щось тримати у своєму рукаві на ранніх етапах розслідування.

Бейкон згідно кивнув головою.

– А потім викласти це перед ними, коли вони не чекають нічого подібного, – сказав він. – Чудова тактика!

– А зараз, – сказав Кредок, – послухаймо, що нам розповість зразковий джентльмен із Сіті.

Гарольд Крекенторп, стиснувши губи, міг мало чого сказати їм. Це справжнє лихо… Він боїться, що газети… Репортери, наскільки йому відомо, уже домагаються інтерв’ю… Дуже прикро… І дуже сумно…

Низка незакінчених речень Гарольда зрештою добігла кінця. Він відхилився назад на своєму стільці з виразом людини, яка відчула дуже поганий запах.

Запитання інспектора не дали бажаного результату. Ні, він не має найменшого уявлення, хто вона, та жінка, чи ким вона могла бути. Так, він приїздив до Резерфорд-Холу на Різдво. Він не міг приїхати раніше Святвечора, але потім залишився до наступного вікенду.

– Що ж, на цьому закінчимо, – сказав інспектор Кредок, не маючи наміру ставити ще якісь запитання. Він уже зрозумів, що з Гарольда Крекенторпа їм ніякого пуття не буде.

Він перейшов до Альфреда, що увійшов до кімнати із виразом безтурботності, яка здавалася дещо награною.

Кредок подивився на Альфреда Крекентора, й у нього виникло відчуття, що він уже десь його бачив. Невже й справді він десь зустрічав цього члена родини Крекенторпів? Чи, може, бачив його портрет у газеті? Пам’ять підказувала йому, що там було щось нечисто. Він запитав Альфреда, чим той займається, й одержав досить розпливчасту відповідь:

– Нині я працюю у страховому бізнесі. А зовсім недавно просував на ринок партію магнітофонів найновішої моделі. Досконала якість. До речі, я непогано на цьому заробив.

Інспектор Кредок слухав його з прихильним виразом, і ніхто не звернув би уваги на те, що він пильно придивляється до зовні бездоганного костюма Альфреда, відразу зрозумівши, що він коштує дуже дешево. Костюм Седріка був занедбаним і пошарпаним, але первісно він був добре скроєний і пошитий із дорогої тканини. Тут же він бачив перед собою відверто дешевий шик, що говорив сам за себе. Кредок чемно перейшов до своїх стандартних запитань. Альфредові тема розмови здалася цікавою й навіть досить потішною.

– Ви маєте всі підстави припустити, що задушена жінка могла працювати тут. Не як покоївка господині; я сумніваюся, щоб моя сестра коли-небудь користувалася послугами таких дівчат. І сумніваюся, що хтось користується ними тепер. Але, звичайно ж, на ринку домашньої прислуги присутня чимала кількість робочої сили чужоземного походження. У нас були дівчата з Польщі, а також кілька темпераментних німкень. Але якщо Емма рішуче відмовилася впізнати жінку, то я думаю, це спростовує ваше припущення, інспекторе, бо Емма має дуже добру пам’ять на обличчя. Тим більше, якби ця жінка приїхала з Лондона. До речі, чому ви вважаєте, що ця жінка приїхала з Лондона, інспекторе?

Він поставив це запитання ніби мимохідь, але його погляд був гострий і зацікавлений.

Інспектор Кредок усміхнувся й похитав головою.

Альфред подивився на нього проникливим поглядом.

– Ви мені не скажете, так? Вона, либонь, мала зворотний квиток у кишені пальта, чи не так?

– Можливо, містере Крекенторп.

– Ну, якщо вона приїхала з Лондона, то, мабуть, хлоп, із яким вона приїхала зустрітися, вирішив, що Довга комора – найзручніше місце, де можна порішити дівку й потім заховати її труп.