Недоступна примха - Ксана Рейлі

Мені хотілося вірити Давиду, але я знала, що він не зробить цього. Каміла чомусь надто багато значила для нього. Я глибоко вдихнула та усміхнулася, коли вийшла з вбиральні. З'явилося бажання якнайшвидше втекти звідси... Подалі від хлопця, що зараз стояв за дверима.

— Тебе довго не було, — сказав Паша. Його погляд був хмурим. — Я думав, що щось сталося.

— Ні, просто... — почала я, але за моєю спиною відчинилися двері й звідти вийшов Давид. Він лукаво усміхнувся Паші, а я похитала головою.

— Зрозуміло, — пробурмотів друг, а тоді перевів свій сердитий погляд на хлопця.

Мені не подобалося те, як вони дивилися одне на одного. Хоч і між ними стояла я. Давид раптом поклав свої руки на мої плечі. Я налякано здригнулася і різко відійшла від нього. Мені не були зрозумілі його мотиви.

— Паш, — сказала я, глянувши на свого друга, — ходімо звідси?

— Цей тип щось зробив тобі? — спитав він, кивнувши в сторону Давида.

— О, так! — протягнув Дава, а на його обличчі красувалася дивна усмішка. — Показав, як правильно цілуватися. Знаєш, їй безперечно сподобалося. Можу запевнити, що вона була готова до більшого, і якби ти не завадив нам, то...

— Заткнися! — різко сказав Паша та штовхнув хлопця в груди. Давид лише ледь похитнувся. — Не смій навіть торкатися її, зрозумів?

— Вона сама цього хоче, — просто сказав Давид і мигцем глянув на мене.

Я похитала головою, відчуваючи дурні сльози на очах, а ще сором. Паші не варто було цього знати. Краще, якби я сама розповіла йому, а не Давид. До того ж у мене не було жодного пояснення такій його поведінці.

— Для чого цей цирк? — різко спитала я.

— Думаю, що твоєму другові не варто плекати марних надій, — сказав Давид.

Я глянула на Пашу і помітила, що він ледь стримується, щоб не вдарити хлопця. Цього ще бракувало! Мені хотілося схопити його за руку та просто потягнути геть. Це все так неправильно. І Давид... Він теж неправильний.

— Ви, багаті мажорчики, думаєте, що вам все можна? — голосно спитав Паша і підійшов впритул до Давида. — Без своєї сім'ї ти — ніхто! Маленький хлопчик, який звик жити під крилом свого багатенького татуся. Без його грошей ти нічого не вартий. Ти — нікчема, як і вся твоя сім'я.

Як тільки Паша згадав про сім'ю, сплеск злості з'явився в очах Давида. Щось невідоме і дуже темне. Його груди здіймалися під важким диханням. Я відчула, як затремтіли мої руки. Мені захотілося втекти звідси, але я не могла й кроку зробити.

— Замовкни! — майже проричав Давид. — Якщо ти ще хоч слово скажеш про моїх батьків, то я переламаю тобі кістки. Кожнісіньку по одній. І поки ти будеш лежати на цій брудній підлозі й корчитимешся від болю, я просто дивитимуся. Поки це лише попередження, але якщо ти ще колись з'явишся переді мною, я не буду себе стримуватися й зроблю те, що пообіцяв.

Я відчула неабиякий страх від цих слів. Руки затремтіли, а ще стало дуже холодно. Я налякано відійшла на декілька кроків. Спостерігаючи за Давидом і його твердим поглядом, я зрозуміла, що він не жартує. Можливо, в нього є багато історій пов'язаних з ламанням кісток. Від однієї думки я здригнулася. Паша глянув у мою сторону і тепло усміхнувся мені. Мабуть, мій страх був дуже очевидним. Давид, наче тільки згадав про мою присутність. Він обернувся до мене. Його очі ще досі горіли від злості й незрозумілого бажання. Давид зробив декілька кроків у мою сторону, але я швидко відійшла від нього і випрямила між нами свою руку.

— Не підходь! — різко сказала я, хоча мій голос тремтів. — Ти... Ти лякаєш мене.

Щось змінилося у тому, як він глянув на мене. Наче ця іскра злості кудись зникла. Натомість його погляд став м'якішим. Тільки це не змінило того, що я досі тремтіла від одних лише його слів. Мені хотілося спитати, чи справді він міг зробити те, що казав? Але я знала відповідь... Він міг.


— Якщо тебе лякають мої демони, — максимально спокійним тоном заговорив хлопець, — тоді продовжуй жити у своєму світі казок, Попелюшко!

Давид ще декілька секунд дивився на мене, вивчаючи моє перелякане обличчя. Потім він просто кивнув і швидко пройшов повз. Я заплющила очі, відчуваючи легкий приємний аромат його парфумів. Деякий час тому він зводив мене з розуму, а зараз...

— Валю, ходімо! — сказав Паша і ніжно взяв мене за руку.

Він повів мене до виходу, а я просто мовчки йшла за ним. Коли ми вийшли на вулицю, я глибоко вдихнула на повні груди. Паша накинув свою куртку мені на плечі. Це мало б змусити мене менше тремтіти, але я все ще продовжувала здригатися.

— Ти злишся на мене? — обережно спитала я, глянувши на Пашу.

— На те, що ти покликала мене сюди, щоб він ревнував? На те, що дозволила себе поцілувати? Чи на те, що зв'язалася не з тим хлопцем?

— На все, — пробурмотіла я та опустила погляд.

— Так, я злюся. Валю, я розумію, що ми з тобою друзі. Тепер точно знаю, що ніщо цього не змінить. Я бачив, як ти дивилася на нього.

— Давид... Він подобається мені, — зізналася я.

— Але зараз лякає, — додав Паша.

— Він не показував раніше своєї жорстокості. Його слова бути такими злими й такими реальними. Він готовий був накинутися на тебе і зробити те, що й обіцяв.

— Якби я продовжив злити його, то цей навіжений точно зробив би це.

— Але він був спокійним, — сказала я та насупилася. — Давид завжди контролював свої емоції й рідко проявляв їх.

— Сім'я, — тихо промовив Паша, — це його слабке місце. Думаю, що в нього якісь проблеми з агресією.

— Це страшно.

— Так, тому тобі краще не зв'язуватися з ним. Валю, остерігайся його. Він не з тих, з ким тобі варто бути.

— Я заплуталася, — сказала я та важко видихнула. — Це відбувається на якомусь емоційному рівні. Я не можу протистояти йому, розумієш? Мене тягне до нього.

— Навіть якщо він ховає своїх демонів? — спитав Паша та уважно подивився на мене.

— Боюся, що так.

— Колись вони вийдуть на волю. Це може тебе зламати.

— Я і так уже зломлена. І він, здається, теж.

— Це твій вибір, але краще тобі бути обережною зі своїми бажаннями. Твоє темне минуле тягне тебе до нього, бо тобі здається, що ви схожі. Але це не так, Валю! Колись ти зрозумієш це. Він не твій прекрасний принц і не зміниться заради тебе.

— Я знаю, — тихо сказала я, бажаючи завершити цю тему. — Як щодо нашого поцілунку?

— Вибач за це. Мені не варто було цілувати тебе. Сам не знаю, що сталося.

— Все ще друзі? — спитала я, глянувши на Пашу.

— Звісно! А тепер поїхали додому, бо мене уже дратує це місце.

Я кивнула, а тоді Паша викликав нам таксі. Спершу ми заїхали до мене. Я віддала йому куртку, а тоді ми попрощалися. Всю ніч я не могла заснути, бо в моїй голові раз за разом спливав образ Давида і погляд його злих очей. Тішило лише те, що поцілунок не викликав між нами з Пашею непорозуміння. Не хотілося б мені втрачати нашу дружбу.

Вже пройшов тиждень з того моменту, як я побачила Давида іншим. Мені хотілося поговорити з ним, але я боялася. До того ж він майже не з'являвся в коледжі, а ще уникав мене. Був лише один момент, коли ми зустрілися поглядами на вулиці, але тоді він стояв з Камілою. Давид обіцяв, що кине її, але так і не зробив цього...

— Коротше, у мене з'явився хлопець, — сказала Ліса, а ми з Тасею здивовано подивилися на неї.

Я вперше погодилася прийти на їхню дівчачу вечірку. Ми зустрілися в будинку батьків Ліси. Цих вихідних їх не було, а її брат розважався десь в клубі, тому будинок повністю був вільним. Ми купили багато морозива, піци, кока-коли та навіть пляшку вина. Спочатку ми дивилися фільм, а потім танцювали в піжамах під музику. Після наших веселощів прийшов час до відвертих розмов.

— Хлопець? — перепитала Тася. — У тебе?

— Ну, ми познайомилися минулого тижня в клубі, а потім у нас був поцілунок, — замріяно відповіла Ліса. — Тепер ми з ним постійно спілкуємося в інтернеті, а інколи говоримо через телефон.

— Це круто! — сказала я, усміхнувшись. — Ти покажеш нам цього таємничого хлопця?

Ліса взяла свій телефон, а через декілька секунд повернула екран в нашу з Тасею сторону. Я побачила доволі симпатичного блондина з блакитними очима.

— Гарненький, — сказала Тася, а тоді уважно подивилася на подругу. — Віталік знає?

— Що? Ні, звісно ж! Йому не варто знати. Через нього у мене ніколи не буде хлопця.

— Чому? — поцікавилася я.

— Бо він мене надто оберігає, — відповіла Ліса та закотила очі. — Йому пора змиритися, що я вже доросла дівчинка і не потребую його надмірної опіки.

— Мені інколи здається, що у мене ніколи не буде хлопця, — пробурмотіла Тася, а тоді знизала плечима. — Я нікому не подобаюся. На мене просто не звертають уваги! Що зі мною не так?

— Все з тобою так! — сказала я. — Просто ще не з'явився той, хто б міг заслужити тебе.

— Угу! — погодилася Ліса. — А якщо врахувати, що ти моя найкраща подруга, то ти теж під забороною.

— Що? — спитали я і Тася одночасно.

— Ну, хлопці з нашого коледжу знають, що до мене краще не підходити, бо мій брат не дозволить їм навіть глянути в мою сторону.

— До чого тут я? — Тася насупилася.

— Віталік думає, що якщо ти почнеш зустрічатися з різними хлопцями, то це погано вплине на мене, — пояснила Ліса та знизала плечима. — Надмірна опіка.

— Ну, це трохи дивно, — сказала я. — Мене у цьому списку нема?

— Нема, — відповіла Ліса та дивно посміхнулася мені. — Думаю, усі знають чому.

— Чому? — спитала Тася, глянувши на мене.

— Бо наша Валя зацікавила Давида, — сказала Ліса. — Усі вже про це говорять. Що між вами відбувається?

— Нічого, про що можна було б говорити, — буркнула я та взяла шматок піци. — Він з Камілою.

— Але Давид тобі подобається? — спитала Тася та уважно подивилася мені в очі.

— Нерозумно було б заперечувати, — відповіла я та важко видихнула. — Все одно ми не зможемо бути разом, бо ми з інших світів. — дівчата дивно подивилися на мене, а я просто байдуже махнула рукою. — Забудьте!

— В усіх є якесь особисте життя, — почала Тася, — а у мене...

— А у тебе ще досі не пройшла закоханість у мого брата, — голосно сказала Ліса.

— Тихіше! — обурилася подруга і глянула на двері в кімнаті.

— Не хвилюйся, він ще нескоро повернення. До того ж мені здається, що Віталік це знає.

— Знає? — дещо налякано перепитала Тася.

— Це помітно, — сказала Ліса і знизала плечима.

— Мені треба боротися з цим. Потрібно кохання замінити іншою емоцією.

Тася потягнулася за келихом, в якому було вино. Вона зробила великий ковток та міцно стиснула губи. Мабуть, їй самій вже набридла ця закоханість.

Я не вдавалася в деталі й не говорила дівчатам про те, що відбувається між мною та Давидом. Вони й так здогадуються. Ми ще довго говорили, а потім лягли спати. Мені важко було поринути в сон, але якось все ж вдалося.