Наречений моєї сестри - Джулія Ромуш
Окинувши поглядом своє зображення в дзеркалі я залишилася задоволена результатом. Сукня ідеально сиділа по фігурі. Підкреслювала всі мої плюси. Я могла з упевненістю сказати, що цього вечора я сяяла як ніколи.І причиною цього було не плаття, яке безсумнівно йшло мені як ніколи. І навіть не макіяж, який я повторювала за відео відомого блогера і в мене вийшло просто неймовірно. І навіть не зачіска, яка доповнювала весь мій образ і робила мене чарівною. Мої очі. Вони горіли якимось незрозумілим вогнем. Виблискували яскравіше будь-яких діамантів. І я не знала, що саме означав цей блиск. Але мені подобалося. Мені подобалося дивитися на те, наскільки я була впевнена в собі в цей момент.
Спускалася сходами у вітальню я повільно. Настільки повільно, щоб Саманта, яка висіла на Габріелю в цей самий момент, відкрила рот і дивилася на мене.Так, я пам'ятала кожен її укол у свою сторону з приводу того, що в мені жіночності та сексуальності стільки ж, як і в голубі, який п'є з калюжі.І зараз її відвисла щелепа була найкращим вибаченням. Ось так, сестричко, не очікувала?
Але найприємнішим було те, що Габріель не зміг приховати свого погляду. Ооо, так, він дивився на мене таким гарячим поглядом, що я навіть не втрималася і перевірила, чи не забула я одягти сукню. Чоловік начебто роздягав мене поглядом. І скажу вам по секрету - я вже бачила всі його брудні думки. Його погляд говорив про все, і я прекрасно це бачила.
- З чого раптом такий маскарад? - Саманта перша прийшла до тями й не посоромилася сказати це голосно. Зробивши натяк на те, що такий зовнішній вигляд для мене не властивий.
- Маскарад? - Піднявши брови я мило посміхнулася, - це всього лише плаття і макіяж. Якщо судити з твоїх слів, то ти в такому маскараді береш участь щодня, - підморгнувши сестрі попрямувала до столу.
У мої плани не входило затримуватися тут надовго. Все, що я хотіла, так це розгнівати Габріеля настільки, щоб ніч він провів явно не тут.
- Ти вбралася так для вечері? - Саманта все не відставала від мене. Наполегливо ставила питання. А у мене чесався язик відповісти: "для твого нареченого!"Так і хотілося подивитися як витягнеться її обличчя, а після блиснути на нього поглядом. Мовляв, і що ти тепер зробиш? Тепер то я точно створюю тобі проблеми, придурок!
- Звичайно, ні, - мило усміхнувшись я потягнулася до келиха з вином. Поки я робила перший ковток, то відчула на собі три пари очей. Дядечко аж захлинувся, як сильно хотів поставити питання.
- Адріана, міг би я дізнатися куди ти збираєшся піти в такому вигляді?- Напевно, швидше за все, якби я не знала як сильно дядечко жадає спихнути мене вже в руки якогось нареченого, я б подумала, що він хвилювався. Але все, про що він хвилювався, щоб я не зробила нічого з того, що може перешкодити йому спихнути мене, наприклад, Гаспару.
- Звичайно, дядечко, - відставивши келих я посміхнулася ще ширше. - Моя подруга Ліана запросила мене на свій день народження. Ви ж пам'ятаєте Ліану?
Змахнувши віями, я спостерігала за реакцією дядька. Звичайно, він пам'ятав Ліану, він ретельно лиже зад її батькові, щоб той спонсорував його проєкти.І звичайно, я спеціально згадала саме її ім'я, тому що до неї мене відпустять в будь-який час доби. Тому що дядькові вигідно, щоб ми з нею дружили. І, на його превеликий жаль, Ліана не хоче дружити з Самантою, вона дружить тільки зі мною.
- Дивно, мене вона не запросила, - Саманта стиснула губи й прибила мене поглядом до стільця.
- Не бачу нічого дивного. Вона тебе ніколи не запрошувала. - Труснула плечима, відправила в рот макаронину і всмоктала її так, що Габріель, який сидів навпроти мене, закашлявся і навіть не вважав за потрібне приховати те, що він пильно за мною спостерігав в цей момент.
- Але вже пізно, за тобою хтось заїде? Де буде проходити захід? - Дядечко був надто турботливим, що збентежило навіть Саманту.
- Таксі викличе, телефон у неї є, язик начебто теж. - Огризнулася сестричка.
- Ну якби у тебе була машина, ти б могла мене підкинути. - Подивившись в її очі я зробила жалісливе лице, - як шкода, що у тебе її немає.
Сестричка почервоніла як помідор і ось-ось була готова вибухнути. Так, дитинко, саме так, я більше не дозволю змішувати мене з брудом. Досить! Набридло! Нікому з вас не дозволю!
- Машина є у мене, - раптом подав голос Габріель і я, захлинувшись вином, злегка закашлялась. Якого біса він творить? При цьому чоловік подивився на мене так, що мені стало погано.
- Ти ж хотів залишитися, - зойкнула Саманта.
- Приїхали закордонні партнери, у мене будуть нічні переговори, так що я можу підвезти Вашу племінницю. - Сказавши це чоловік подивився в бік дядька і той відповів йому кивком голови та задоволеною посмішкою.
Гей, ну ви чого?! Віддасте мене в лапи цього ненормального?!
- Дякую, але я і справді викличу таксі, - подавши голос я демонстративно потягнулася до телефону.
- Я відвезу. - Голос Габріеля пролунав настільки грубо і владно, що моя рука здригнулася і телефон впав назад на стіл.
