Меллорі - Джеймс Хедлі Чейз

— Ви брешете, — різко сказав він. — Жодному з вас не стало би духу застрелити Крю.

Жанна незворушно поглянула на Коррідона та нічого не сказала, так, ніби цей вибух гніву не був гідний того, аби бодай якось на нього відповідати.

Він запалив іще одну цигарку, закинув ногу на ногу, випростав їх, зробив нетерплячий рух і підвівся.

— Якщо ви спробуєте покласти на мене вину за вбивство Крю, я потягну за собою вас трьох, — застеріг Коррідон.

— Не думаю, що вам це вдасться, — спокійно мовила Жанна. Тонкою рукою вона відкинула з обличчя пасмо темного волосся. — Ніхто не знає, що ми жили у квартирі Крю. Нас ніхто не бачив. Ми були дуже обачні. Тож ми просто зникнемо з поля зору. Крім того, не існує нічого, що пов'язувало би нас із Крю — анічогісінько.

Коррідон потер долонею щелепу, пильно поглянув на Жанну, а тоді змішав іще один напій. Поки він це робив, його розум вивчав проблему, намагаючись знайти вихід зі скрутного становища.

— Ви ж не думаєте, що після всього сказаного зможете залишатися тут і надалі? Мені досить лише викликати поліцію, розповісти їм, як усе було насправді, та передати вас у їхні руки. Либонь, про таку можливість ви не подумали?

— Це було би не надто розумно з вашого боку, — сказала вона і посміхнулася. — Доведеться вам вигадати щось краще. Адже, якщо викличете поліцію, доведеться давати пояснення. І тоді буде ваше слово проти мого. Проти вас свідчитиме ваша власна репутація. А найгірше, що загрожує мені, — це кілька місяців у в'язниці; проте, найімовірніше, мене просто депортують. Але ж я завжди зможу повернутися.

Жанна мала рацію. Було не надто розумно лякати її поліцією, але — нема ради — Коррідон мусив визнати, що на якусь мить він таки втратив самовладання. Він сьорбав свій напій та розмірковував. У певному розумінні те, що сталося, було неминуче. Граючи в цю гру, годі сподіватися, що повсякчас виграватимеш. Коррідон знав, що рано чи пізно неодмінно схибить. І зараз найкращим виходом зі становища буде визнати свою поразку. Він ще зможе перехитрувати їх згодом, коли вони втратять пильність.

— Гаразд, — сказав він і силувано засміявся. — Схоже, ви таки пошили мене в дурні. Я поверну вам гроші. Ви ж цього хочете?

— Ні, ми не хочемо грошей. Ви прийняли платню, тож мусите довести справу до кінця. Ви знайдете Меллорі.

— До дідька вас і вашого Меллорі! — розгнівано вигукнув він. — Я маю чим зайнятися, окрім як марнувати свій час, шукаючи вітра в полі. Шукайте його самі. Завтра я поверну вам гроші.

— Ви знайдете Меллорі, або ми надішлемо до поліції пістолет і розписку. Отже, я вас попередила, а ви робіть, як собі знаєте.

Його обличчя набрало жорсткого виразу та застигло.

— Не зловживайте своїм таланом.

— Талан тут ні до чого. Ми розуміли, що саме ви спробуєте зробити, тому вжили застережних заходів. Ви не маєте альтернативи і вчините мудро, якщо це усвідомите.

Коррідон знову сів у фотель. Його спіймали у пастку, і він це розумів. Якщо вони були достатньо холоднокровні, щоб убити Крю, то завиграшки можуть звалити вину за це вбивство на нього, і зроблять це без жодних докорів сумління.

— Схоже, ви таки твердо постановили доп'ясти свого, чи не так? — безтурботно мовив він.

— Ви самі зіграли нам на руку, — сказала вона, гасячи свою цигарку.

— А Крю? Ви з холодним серцем його вбили — один із вас убив. Але ж він вам нічого не зробив.

— О, якраз-таки зробив. Йому слід було дати нам спокій, а не пхати носа до наших справ, — з кам'яним виразом обличчя сказала вона. — Нікому не варто ставати на нашому шляху, надто коли ми вже зайшли так далеко. Ми не могли йому довіряти; однак не вбивали б його, якби ви були з нами чесні. Тому Крю мусив померти. Це був очевидний спосіб здобути над вами владу.

Раптом Коррідон запитав себе, чи не блефує вона. Він аж ніяк не міг прийняти той факт, що Крю — мертвий, холоднокровно застрелений.

А що, як вони просто заховали Крю деінде? А що, як насправді він не мертвий?

Жанна продовжувала:

— Ви знайдете Меллорі. Маєте підказки, які допоможуть у пошуках, а також докладний опис самого Меллорі. Ми у вашу роботу не втручатимемося. Можете шукати так, як вважатимете за потрібне, мусите лише його знайти. Ми даємо вам на це три тижні.

— А що тоді?

— Якщо до того часу ви не знайдете Меллорі, ми муситимемо вирішити, чи ви справді доклали достатньо зусиль, а чи просто нас надурили. Ми вжили усіх запобіжних заходів. Пістолет і розписка лежать в адвокатській конторі, правникам якої ми дали настанови, аби надіслали ці докази до поліції, якщо бодай один із нас упродовж тижня не вийде з ними на зв'язок. — Жанна підвелася. Її шовковиста чорнява голова сягала Коррідонові до плеча. Вона підвела на нього погляд — серйозний, спокійний та безстрашний.

— Чому не прийшов Ренлі? — запитав Коррідон. — Або ж Ян?

Вона зробила нетерплячий рух, неначе відповідати на таке несуттєве запитання було би марною тратою часу.

— Ренлі про це нічого не відомо. Ян — надто запальний. Крім того, я тут із власної ініціативи.

— То Ренлі про це нічого не знає? Вбивство приголомшило б його, чи не так?

— Можливо. Це несуттєво. — Вона зробила рух, збираючись пройти повз Коррідона в керунку дверей. — Гадаю, наразі це все. Ми триматимемо з вами зв'язок. Ви маєте три тижні. І не варто недооцінювати Меллорі. Він дуже небезпечний.

— Дозвольте, я піду перший, — сказав він. — Я увімкну світло. — Коррідон щосили стримував себе, він був неначе стиснений кулак.

Він зійшов сходами додолу, ввімкнув світло у передпокої та відчинив вхідні двері. Мьюз зяяв темрявою, і в обличчя йому повіяло холодним вітром. Світло з передпокою осявало вологу бруківку; Коррідонова постать відкидала велетенську тінь на двері гаража навпроти.

Жанна стояла обіч нього, дивлячись у пітьму.

— Ми дотримаємося своєї частини угоди, — сказала вона. — Знайдіть Меллорі, й ми заплатимо вам решту грошей.

— Тільки не думайте, ніби усе буде по-вашому, — сказав він, неспроможний далі стримувати