Попелюшка мимоволі - Надія Голубицька
Мої любі читачі, нагадую Вам, що копіювання даного тексту або його частини є порушенням Закону про авторське право, розділ V, стаття 50
Якщо Вам зустрінеться подібний текст будь якою мовою на інших інтернет ресурсах - велике прохання поставити автора до відома. Буду Вам щиро вдячна. Приємного читання! Мої історії лише для Вас.
Варя стояла, спираючись на кручені перила тераси, підставляла обличчя жарким променям сицилійського сонця і намагалася довести до ладу свої почуття. Це було її затишне містечко, в куточку за величезною діжкою з вічнозеленою пальмою. Коли не було роботи (а це було дуже рідко), або під час обідньої перерви, вона підіймалася сюди і проводила кілька хвилин наодинці зі своїми думками, милуючись звивистими середньовічними вуличками Таорміни, блакиттю Іонічного моря і Етною, що височила вдалині. Ця тераса знаходилася на даху курортного готелю Вілла Карлотта, половину її займав шикарний ресторан в стилі середземноморської класики, а інша частина представляла собою зону відпочинку з безліччю зручних крісел, канапок з крученими ніжками і стільців з різьбленими спинками. Зазвичай тут завжди було багато постояльців готелю, які милувалися видами, але сьогоднішнє спекотне полуденне сонце прогнало всіх в тінь, ближче до води. Тому ніхто не міг порушити хід невеселих думок Варі.
Ось уже чотири довгих місяці вона працювала в цьому готелі покоївкою, покинувши своє рідне село на Закарпатті та відправившись на заробітки в Італію. Там вдома залишилася мама і молодша сестра Оленка, за якими Варя дуже сумувала, але вона була змушена зважитися на розлуку. Вони жили втрьох, батько пішов з сім'ї ще до народження сестри, мама ж присвятила все своє життя дочкам. Вона була директором сільської школи, а також підробляла, даючи приватні уроки англійської та італійської, щоб її «пташкам», як вона називала дівчаток, нічого не бракувало. Але нещодавно школу закрили, тому що в селі стало мало дітей, а маму відправили на пенсію. Вона і раніше не відрізнялася міцним здоров'ям, часто зверталася до кардіолога, а після закриття школи зовсім здала. Серцеві напади стали все частіше і в один жахливий день лікар повідомив, що потрібно робити операцію, або він не ручається за життя пацієнтки. Ось тоді Варя вперше замислилася про роботу за кордоном, тому що Оленка ще вчилася у випускному класі, а вона, працюючи за своєю спеціальністю учителем молодших класів, навряд чи змогла б заробити на лікування.
У цей готель їй допомогла влаштуватися Марійка, подруга, з якою вони навчалися в інституті. Вона тут працювала адміністратором на ресепшені і вони разом знімали крихітну кімнату недалеко від готелю. Звичайно працюючи покоївкою, мільйонів не заробиш, але відпочиваючі туристи часто залишали хороші чайові, бачачи старанність і працьовитість дівчини. До того ж Варя намагалася економити на всьому, а нещодавно ще знайшла додатковий підробіток, влаштувалася прибиральницею в нічний клуб «Фламінго».
І все було б нормально, якби не італійські чоловіки, яких дуже приваблювала її слов'янська зовнішність: довге пшеничного кольору волосся, яке, вигорівши під італійським сонцем, перетворило її майже в блондинку, великі сіро-блакитні очі, обрамлені пухнастими віями. Її можна було б назвати красивою, тільки недоглянутою: волосся завжди стягнуте в кінський хвіст, мінімум косметики, простий зручний одяг, що приховував непогану фігуру, взуття без підборів. Але навіть в такому вигляді чоловіки звертали на неї увагу, а деякі постояльці намагалися завести інтрижку з молоденькою покоївкою. Марійка радила подрузі ставитися до цього простіше, посміхатися, кокетувати, адже це могло збільшити розмір чайових, але Варя вважала, що заробляти таким чином низько, і припиняла всі спроби на корені, через що часто виникали усілякі ексцеси.
Ось і сьогодні постоялець з двісті восьмого номера, пан Лоренцо, на вигляд пристойний солідний чоловік, коли вона принесла його щойновипрасувані сорочки, спочатку почав засипати її компліментами, а потім став запрошувати піти з ним в ресторан. Коли Варя відмовила, він став дуже наполегливим, перегородивши їй шлях до відступу, схопив її за руку і намагався обійняти, продовжуючи вмовляти. Така поведінка вивела дівчину з себе, вона рішуче звільнилася з його чіпких рук і попрямувала до дверей, але де там.
- Припини ламатися! - сказав він, знову накинувшись на неї. - Я добре знаю таких як ти. Ціну собі набиваєш? Говори скільки.
Варя задихнулася від обурення. Але побачивши його жадібний погляд, до люті, що бушувала в ній, став домішуватися страх, який вона не хотіла виявляти і, відступаючи до дверей, якомога твердіше промовила:
- Пане Лоренцо, ви мене з кимось плутаєте. Краще по-хорошому відпустіть мене, інакше я ...
Більше їй нічого не вдалося сказати, він міцно схопив її і потягнув углиб кімнати. Варя намагалася його відштовхнути, але з таким же успіхом вона могла б відштовхувати слона або бегемота. Дуже скоро вони опинилися разом на ліжку. Він - з нетерплячим бажанням звільнити її від зайвої, на його думку, уніформи, а дівчина з не менш нетерплячим - звільнитися від нього самого. Вона не кричала, чомусь в той момент це не прийшло їй в голову, але відчайдушно опиралася. Нарешті їй вдалося дотягнутися до тумбочки біля ліжка, і настільна лампа, що стояла на ній, точно опустилася на його голову. Пан Лоренцо заспокоївся, тому що був у відключці. Скинувши його з себе, Варя сіла, важко дихаючи, намагаючись поправити відірваний рукав. Вона боялася поглянути на нього. Він дихав і крові, здається, не було. Дівчина встала, тремтячою рукою відкрила двері і кинулася геть з номера.
Не встигнувши зробити і пару кроків, вона зіткнулася віч-на-віч з Маріо Россі, старшим адміністратором, який оглянув Варю швидким поглядом, змахнув своїми короткими пухкими руками і, кинувши своє звичне «Dio mio», схопив дівчину за руку і потягнув назад в номер. Зайшовши в кімнату і побачивши розпростертого на ліжку пана Лоренцо, не розгубився, а просто взяв зі столу графин з водою і облив з нього постояльця. Пан Лоренцо відразу зі стогоном сів, потираючи потилицю, і уставився на Варю, яка забилася в куток і молилася, щоб ця принизлива сцена скоріше закінчилася. Адміністратор простягнув гостю рушник, почав вибачатися і щось пояснювати, при цьому постійно жестикулював і говорив з такою швидкістю, що Варя, хоч і добре знала італійську, і половини не зрозуміла з його настільки емоційної промови. Пан Лоренцо жестом зупинив його красномовний потік і ступив до Варі, яка мріяла в той момент зникнути зі свого кутка.
