Моє щастя - Шаграй Наталія

  Жив мій татусь за містом. Я навіть не здивувалася, коли водій зупинився біля розкішного маєтку.

- Клас! – задерла я голову до неба. – А я все думаю, що це мені так не подобається бути бідною. А то в мене в генах тяга до «дорого-багато». Хоч би не розплакатися…від щастя, – додала я, уздрівши оторопілий вираз на обличчі водія.

- А! – покивав він головою.

- Ну ведіть. Знайомте з тим загадковим чоловіком чий сперматозоїд був дуже шустрий.

- Ходімо, – зовсім розгубився водій.

- Не зважайте. Я коли нервую, то плескаю язиком, як помелом.

І Іван мене провів в дім. Якщо я думала, що мене вийдуть зустрічати, то не вийшли. А ні, помилилася. До нас вибігла вродлива білявка. Прилетіла. Вхопилася за серце і витріщилася на мене.

- А! А! Ви…Ви донька Павла?

- Можливо, – видушила я посмішку.

- А я, Катерина. Його дружина. Я вас проведу у вашу кімнату, – ще більше розхвилювалася жінка. – Павло поїхав на зустріч і трохи затримався. А ви напевно втомилися з дороги…

  Й ця чарівна пані торохтіла без зупину поки вела мене до кімнати, аж на третьому поверсі. Чим вони тільки опалюють ці хороми? І на чорта їм треба будинок в три поверхи?

  Та як тільки опинилася сама в цій спальні десь п’ятдесяти метрів, то на мене тут же напала туга. Бо я сама. Я тут нікого не знаю. Що я тут роблю? Навіщо мені це треба? Хочу до мами…Так я і заснула.