Пожежник - Джо Хілл
Жалюзі опустилися з металевим гуркотом, приховуючи цю сцену — усе, крім гарячкового мигтіння золотавого світла, що несамовито зблискувало по краєчках жалюзі.
Книга 1
Перенесення
1
Квітень
Гарпер залишалася у школі ще годину по тому, як остання дитина пішла додому, та все одно звільнилася досить рано. Більшість шкільних днів вона мусила сидіти до п’ятої заради півсотні абощо дітлахів, які вешталися у школі до вечора, чекаючи на батьків з роботи. Сьогодні нікого не було вже до третьої.
Вимкнувши світло в кабінеті медсестри, вона стала біля вікна й визирнула на ігровий майданчик. Біля гімнастичних «джунглів» чорніла пляма — там, де пожежники змили шлангом обвуглені шматочки, які не вдалося відшкребти. Гарпер мала передчуття, що вже ніколи не повернеться до свого кабінету й не визирне в це вікно, і передчуття це було слушне. Того вечора роботу шкіл призупинили по всьому штату, з запевненнями, що їх знову відчинять, тільки-но криза мине. Однак склалося так, що вона вже не минула.
Гарпер гадала, що будинок буде весь до її послуг, та коли дісталася додому, Джейкоб уже був там. Він увімкнув телек, заглушив звук і розмовляв з кимось по телефону. З його тону — спокійного, стриманого, мало не ледачого — стороння людина нізащо б не здогадалася, що хлопець схвильований. Та варто було побачити, як він переступає з ноги на ногу, щоб зрозуміти — він мов на голках.
— Ні, на власні очі я цього не бачив. Там був Джонні Діпенау, в одній з міських вантажівок, розчищав дорогу від уламків, то він надіслав фото зі свого мобільного. Враження було, наче всередині вибухнула бомба. Наче якийсь тероризм, наче... зачекай хвилинку. Гарп з роботи прийшла, — її чоловік опустив слухавку, приклав її до грудей і проказав: — Ти поверталася додому околицями, правда ж? Точно не через центр міста йшла. Всі дороги від Північної церкви до бібліотеки перекрили. Все місто роїться копами та нацгвардійцями. Там автобус спалахнув і врізався в телефонний стовп. У ньому було повно китайців, заражених тим гівном, сраною драконячою лускою.
Він зітхнув, важко й уривчасто, та струснув головою — наче його вразила зухвалість тих людисьок, які посміли спалахнути посеред Портсмута в такий розкішний день, — і відвернувся від неї, приклавши слухавку назад до вуха.
— З нею все гаразд. Знати про це не знала. Тепер уже вдома, і зараз ми з нею добряче посваримося, якщо вона сподівається, що я її найближчим часом пущу на роботу.
Гарпер умостилася на краєчку дивана й глянула на екран телевізора, налаштованого на місцеві новини: один по одному змінювалися кадри з учорашньої гри «Селтиксу», наче нічого й не відбувалося. Ісая Томас[2] звівся навшпиньки, відстрибнув назад і запустив баскетбольного м’яча, загнавши його ледь не з середини поля. Вони ще цього не знали, але до кінця наступного тижня баскетбольний сезон завершиться. А як прийде літо, більшість гравців «Селтиксу» вже будуть мертві: згорять або вкоротять собі віку.
Джейкоб підвівся й тепер тупцював у своїх плетених сандалях.
— Що? Ні. Ніхто не вислизнув, — промовив він у слухавку. — І, можливо, це прозвучить грубо, та в душі я цьому навіть радий. Не буде кому передавати заразу. — Якусь мить він слухав, а тоді зненацька захихотів і відказав: — Хто замовляв гарячу тарілку[3], скажи?
Тупцювання завело його через усю кімнату аж до книжкової полиці, де робити не було чого, тож він нарізав коло й повернувся назад. Потому ковзнув поглядом на Гарпер і цього разу побачив дещо, від чого непорушно закляк.
— Гей, моя маленька, з тобою все гаразд? — запитав Джейкоб у неї.
Вона здивовано глянула на нього. На думку не спадало, як відповісти. Запитання виявилося на диво складним, бо вимагало від неї дещицю самокопання.
— Чуєш, Денні? Маю вже бігти. Треба хвилинку з Гарпер посидіти. Ти слушно зробив, забравши дітлахів, — на мить він замовк, а тоді додав: — Так, гаразд. Я надішлю вам з Клаудією знімки, та раптом що, ви їх отримали не від мене. Люблю вас обох.
Він завершив розмову, відклав слухавку й глянув на Гарпер:
— Що сталося? Чого ти вже вдома?
— За школою був чоловік, — відказала Гарпер, а тоді якийсь клубок — немов почуття раптом набули фізичної форми — підступив їй до горла.
Джейкоб сів поруч і пригорнув її до себе.
— Добре, — промовив він. — Усе добре.
Тиск у горлі послабшав, і вона, віднайшовши голос, розпочала знову:
— Він був на майданчику, похитувався, мов п’яний. А тоді впав і спалахнув. Вигорів, наче увесь із соломи був. Половина дітей у школі це бачила. Той майданчик видно ледь не з кожного кабінету. Малеча до мене увесь день приходила шокована.
— Ти мала б одразу розповісти мені. Треба було змусити мене покласти слухавку.
Вона обернулася до нього й поклала голову йому на груди, а він тримав її в обіймах.
— Був момент, коли в спортзалі перебувало сорок дітей, декілька вчителів і директор. Дехто з дітлахів рюмсав, деякі тремтіли, а хтось узагалі блював. Мені кортіло водночас робити все це одразу.
— Але ти не робила.
— Ні. Я роздавала сік у пакетиках. Чим не ультрасучасне медичне лікування?
— Ти робила, що могла, — відказав він. — Піклувалася про бозна-скільки дітлахів, які побачили найжахливіше видовисько за все своє життя. Ти ж це розумієш, правда? Вони тепер довіку пам’ятатимуть, як ти доглядала за ними. І тобі це вдалося, тепер усе позаду, і ти тут, поруч зі мною.
Якийсь час вона непорушно й мовчки сиділа в затишку його обіймів, вдихаючи його особливий запах сандалового одеколону та кави.
— Коли це було? — він пустив її, пильно вдивляючись мигдалевими очима.
— На першому уроці.
— Вже майже третя. Ти обідала?
— Нє-а.
— Голова паморочиться?
— Ага.
— Зараз ми тебе нагодуємо. Гадки не маю, чи є щось у холодильнику. Може, вийде щось замовити, хтозна.
«Хто замовляв гарячу тарілку?» — подумала Гарпер, і кімната захиталася, мов палуба корабля. Вона міцніше притислася до спинки дивана.
— Може, хіба трохи води.
— А як щодо вина?
— Навіть краще.
Джейкоб підвівся і попрямував до невеличкого винного холодильника на шість пляшок. Роздивляючись спершу одну з них, тоді іншу — яке вино найкраще пасує до згубної зарази? — він сказав:
— Я думав, таке буває лише в країнах, де забруднене повітря таке густе, що ним годі дихати, а річки — це відкриті
