П'ятеро поросят - Агата Крісті

— Ви не розумієте мене. Звичайно, так. Але ж люди над цим не задумуються. Ми ж про це знаємо і думаємо. Інколи я помічала, як Джон не без подиву дивиться на мене — кине погляд, мов блискавка… Припустимо, ми одружимося і коли-небудь посперечаємося… Я помічу отой його погляд…

— Як був убитий ваш батько? — перервав її Еркюль Пуаро.

Карла відповіла чітко і твердо:

— Він був отруєний.

— Та-ак…

Вони помовчали.

— Слава богу, ви мене розумієте. Ви собі уявляєте, яке це має значення! І добре, що не вигадуєте якихось втішних обставин.

— Все це я добре розумію, — сказав Пуаро. — Одначе я не втямлю: чого ви од мене хочете?

Карла Лемаршан сказала з наївною простотою:

— Я хочу вийти заміж за Джона. І я це зроблю! І хочу мати дітей — не менше двох дівчаток і двох хлопчиків! Ви повинні зробити, щоб усе це стало можливим.

— Тобто ви хочете, аби я поговорив з вашим нареченим? А-а, не те! Я говорю дурниці! Ви хочете зовсім іншого. Що ж, скажіть, у чому полягає ваша ідея?

— Ось що, пане Пуаро. Я хочу, аби ви зрозуміли, добре зрозуміли одну річ: я наймаю вас для розслідування вбивства.

— Ви хочете сказати, що…

— Так, саме так. Вбивство залишається вбивством, вчинене вчора чи шістнадцять років тому.

— Але ж, мила дівчино…

— Зачекайте, пане Пуаро. Ви ще не про все довідалися. Ще є один надто важливий момент.

— А саме?

— Моя мати не винна.

Еркюль Пуаро, почухавши носа, промимрив:

— Так, звичайно, я розумію, що…

— Справа тут не тільки в почуттях. Є її лист. Мати залишила його для того, щоб я була цілком певна: вона не вбивала, вона не винна. І я маю в цьому переконатися.

Еркюль Пуаро задумливо поглянув на дівчину, яка пильно дивилася йому в очі. Затим поволі мовив:

— І все ж…

Карла осміхнулась.

— Ні, пане Пуаро, мати була не така! Ви гадаєте, вона збрехала? Що це благочестива брехня? — Карла подалася вперед і урочисто додала — Послухайте, пане Пуаро, є речі, які дітям прекрасно відомі. Я пригадую матір — спогад, звичайно, туманний, але я цілком ясно пам'ятаю, якою людиною вона була. Вона не могла кривити душею. Коли що причиняло їй біль, вона говорила про те відверто. Чи то йшлося про зубного лікаря, чи про скалку, загнану в палець, чи про щось інше. Я не можу стверджувати, що ставилася до неї з особливою любов'ю, але вірити їй вірила цілком. Вірю їй і тепер. І коли вона пише, що не вбивала батька, то можна бути цілком переконаною: вона його не вбивала! Не таких правил це була людина, щоб викладати урочисто на папері брехню. До того ж перебуваючи на смертному одрі.

Поволі, сам того не помічаючи, Еркюль Пуаро схвально опустив голову. Карла вела далі:

— Що ж стосується мене, то я можу преспокійно виходити заміж за Джона. Я певна, що все буде гаразд. Але ж він — ні. Для нього цілком природно, що я вважаю матір невинною, однак докази… Ось, пане Пуаро, в що варто внести ясність. І це зробите ви!

Еркюль Пуаро відповів задумливо:

— Навіть якщо визнати за правду все, сказане вами, мадемуазель, то й то варто взяти до уваги, що минуло шістнадцять років!

— Авжеж! Це буде вельми складно! — відповіла дівчина. — Нікому не під силу це, окрім вас.

Очі Пуаро ледь зблиснули.

— Чи не хочете ви мені зробити компліменти?

— Я багато чула про вас. Найбільше вас цікавить психологія, правда ж? А це ж не міняється з часом. Наочні докази зникли — недопалки сигарет, сліди ніг і пом'яті травинки… Їх ви вже не зможете обслідувати. Але ви зможете знову розглянути і вивчити всі факти, можливо, зумієте поговорити з тими, хто тоді був у будинку, — вони всі ще живі. І тоді… тоді, як ви щойно говорили, ви зможете всістися в крісло і подумати. І тоді ви дізнаєтесь, що відбулося насправді…

Еркюль Пуаро підвівся, одноруч пригладив свої вуса.

— Мадемуазель, я зворушений! Я виправдаю довір'я, виявлене вами. Я розслідую це вбивство. Я вивчу факти шістнадцятирічної давності і розкрию істину.

Карла встала. Очі її блищали. Однак вона обмежилась одним словом:

— Гаразд.

Пуаро застережливо підняв вказівний палець.

— Хвилинку. Я сказав тільки, що розкрию істину. Я не хочу працювати з упередженням, прийнявши ваше запевнення про невинність матері. А коли вона винна, що тоді?

Карла гордо відкинула голову і мовила:

— Я її дочка. Я хочу правди.

— Отже, вперед! — вигукнув Еркюль Пуаро. — Хоча правильніше було б сказати навпаки: назад!

Частина перша

АДВОКАТ

— Чи пригадую я справу Крейля? — перепитав сер Монтегю Депліч. — Як же, навіть дуже добре. Керолайн надзвичайно приємна жінка. Правда, неврівноважена. Зовсім не володіла собою. — Він скоса глянув на Пуаро. — А чому ви мене про це запитуєте?

— З цікавості.

— Це до деякої міри безтактно з вашого боку, шановний, — сказав Депліч, оскалившись раптом знаменитою своєю «вовчою усмішкою», яка нагонила колись на свідків жах. — Адже ви знаєте, що цей процес не приніс мені успіху. Мені не вдалося витягти її сухою з води.

— Знаю.

— Зрозуміло, — вів далі сер Монтегю, — тоді я де мав того досвіду, який маю тепер, хоча, здається, зробив усе, що в людських силах. На жаль, багато не досягнеш, коли клієнт, тобто підсудний, не допомагає тобі. Все ж я добився заміни смерті на довічне ув'язнення. Судді змушені були це зробити: багато шановних дам і матерів звернулися з клопотанням на її користь. До неї ставилися з великою симпатією.

Він зіперся на спинку крісла, простягнув свої довгі ноги. На його лиці з'явився вираз судді, який роздумує, зважує.

— Коли б вона застрелила його чи хоча б заколола, я зробив би ставку на незумисне вбивство. Але трунок… Тут далеко не поїдеш. Це складно, дуже складно.

— На чому був побудований захист? — запитав Еркюль Пуаро.

Він це чудово знав із газет, але вважав, що краще, коли перед сером Монтегю розігруватиме людину зовсім необізнану,

— Самогубство! Єдине, що можна було стверджувати. Але це не зовсім сприйнялось. Адже самогубство було зовсім не в стилі Крейля. Воно просто-напросто унеможливлювалось. Не знаю, чи були ви з ним знайомі. Ні?.. Так от, це була людина активна, запальна. Джигун! Любитель пива і дечого іншого в цьому дусі. Пристрасно віддавався тілесним насолодам. Неможливо переконати присяжних, коли мова йде про