Хапай, або втікай - Олександра Малінкова

— І я Вас радий знову бачити! Здається я Вас знаю! - чоловік мружить очі, наче намагається пригадати.

— Ви Габріела, вірно? Сестра дружини Янніса! - переможно вигукує той.

— Ви мене мабуть з кимось переплутали. - відповідаю Адріану, я теж його впізнала.

— Яка неочікувана зустріч. - продовжує він, а я щосили смикаю ручку, щоб вискочити з автівки, але швидко змінюю рішення, бо в цей момент на вулицю вибіг Тео, все ще тримаючи в руці той клятий плакат з моїм ім’ям.

— Рушайте вже заради Бога! - наказую і заспокоююся лише коли машина швидко стартує з місця. - Так, я Габбі! Одразу не зрозуміла, про якого це Янніса йде мова! - починаю ліпити дурницю за дурницею.

— А Ви, напевно, щойно прилетіли на весілля Аліси? 

     “Цей Адріан що, ніяк не може помовчати?”

— Так-так! На весілля сестри Янніса! - киваю, озираючись, радо усвідомлюю, що Тео залишився далеко позаду, ковтати кіптяву та пил, які здійняла рушаючи автівка.

— Дарма, така гарна дівчина завітала знову до нас без свого нареченого. - знову нагадав про себе Адріан.

— Вкрадуть, навіть кліпнути не встигне! - продовжує він.

— Нехай спочатку наздоженуть! - відповідаю йому і той починає сміятися.

     “А що такого смішного я  сказала?”