Мій поганий і ласкавий звір - Таміла Калас

- Я думала ви... Ти трохи пізніше заїдеш? - дивлюсь на мобільний без п'яти дванадцять.

- Щось не так? - Питає з підозрою.

Поки я розглядаю райдужний букет з малих сортів троянд, загорнутий у кольоровий папір, - це створює романтику. Тільки для чого? Поки не розумію.

- Я думала, ми зустрінемось безпосередньо увечері, але якщо ви... - Ніяк не можу звикнути, щоб не звертатися на "Ти"

- Давай домовимося, без ніяких офіційних "Ви". Учора ти запропонувала зустрітися на роботі, але я вирішив не зволікати, того і приїхав.

- Добре, сядьмо і вже поїдемо, я не хочу, щоб нас хтось помітив. Поговоримо по дорозі.

- Тобто... хто це є тут такий? Що ти боїшся він нас побачить.

- Не чіпляйся до слів.

- Добре сідай - Ілля відразу дарує букет, і ніжно посміхається.

Від такого, потік гарячої крові бухнув до голови. Я дрібними кроками іду сідати до переду. Ілля підходить до мене, і зачиняє дверцята.

- Можеш поки букет лишити на задньому сидінні, якщо хочеш - Він уважно розглядає мене. 

Я відставляю квіти на зад.

- У тебе новий автомобіль? - обережно проводжу навколо очима.

- Мій улюблений, я беру його для особливих випадків.

Він відставив руку на підлокітник, стиснувши на ньому ледь пальці. Я іронічно посміхнулась і хмикаю.

Салон авто зовсім не нагадував звичайний, хоч теж не менш комфортабельний: темна шкіряна оббивка, певно дорожча за мою власну. Від звичного салону відрізнявся не лише розкішним стилем, ай декількома дивними деталями, наприклад: залізною петлею по заду сидіння, прикріпленою на піддашші кузова, та великою відстанню між місцями з переду і ззаду. А ще, широке, заднє сидіння, надто відхилене якраз до тієї петлі. Авто певно було зроблено по спеціальному замовленню.