Без почуттів - Ольга Джокер
- Обережно, Дашо...
За сумбурними думками збиваюся з ритму і спотикаюся об взуття хлопця. Тім ловить мене за талію і не дає впасти. Зупиняє. Досліджує очима довго та пильно, поправляючи за вухо пасмо волосся, що вибилося, і запитуючи: чи все добре? А я стою, ніби кам'яна статуя, і відмираю рівно тоді, коли закінчується пісня.
- Блядь, тільки цього мені не вистачало... - роздратовано вимовляє Янка, коли я повертаюся до неї з новою порцією апероля і бажаючи обговорити хлопців.
Подруга кидає блискавки у протилежний кут вітальні. Я - уважно відстежую траєкторію погляду, перестаючи дихати і чути голоси та музику.
- Мало того, що без дозволу, так ще й не дотримуючись дрес-коду. Наглядач клятий...
Насилу утримуючи пальцями коктейль, відчуваю, як за грудною кліткою відбувається справжній ядерний вибух, тому що біля стіни, спілкуючись із хлопцями, стоїть Ратмір. Такий безтурботний і усміхнений, що хочеться підняти губи у відповідь.
- Ти ж сама його кликала, - обережно нагадую, відвисаючи і оговтуючись.
Я усвідомлюю, що більше не ловлю колишньої атмосфери і веселощів. І емоції не контролюю. Кожна клітина мого тіла напружено вібрує.
Янка злісно тупає ногою і вливає в себе вміст склянки. Здається, ще трохи і з вух пар повалить.
- Це було з ввічливості. Я ніколи не ходила на його тусовки - і чекала такого ж розуміння у відповідь.
Кивнувши на знак підтримки, відриваю погляд від Мира та опускаю його у підлогу. Серце звично-гучно калатає, а музика звучить приглушено, ніби під водою.
Краще б брат Яни і справді не з'являвся.
- Гаразд, до біса, Даш, - хитає головою подруга. - Ходімо потанцюємо.
