Прес-центр - Юліан Семенов

— Комісар Матен слухає.

— Доброго ранку, комісаре, спасибі, що знайшли для мене час… Мене замучили покровителі з нашого посольства, в газетах з’явилися дивні повідомлення, пов’язані з трагічною смертю Граціо, він був великим другом Штатів, його самогубство сполошило всіх… Чи не погодились би ви пообідати зі мною, комісаре? О першій годині дня, — швидко сказав Хоф, боячись, що той може відмовити, — у ресторанчику П’єра Жіго?

Джон Хоф був резидентом Центрального розвідувального управління, жив тут під дахом віце-директора «Уорлд іншуренс компані», підтримував стосунки з поліцією відкрито, як-не-як очолює страхову компанію; зв’язки його були широкі й надійні; тому комісар Матен відповів:

— У вас є якісь відомості, пов’язані з цією трагедією?

— Дещо є.

— Добре, я приймаю ваше запрошення, містер Хоф.

Комісар скинув пальто, попросив секретаря ні з ким його не з’єднувати, зварив собі каву й викликав інспектора Шора.

— Виклади-но мені свої міркування щодо справи Граціо, дорогий Соломоне…

Шор здивувався: комісар досі не втручався в його справи, чекав, коли інспектор сам прийде з новинами; по допомогу ніколи не звертався, вовк серед вовків, він звик працювати сам один.

— Ще рано робити висновки, шеф.

— Мені треба бути готовим до розмови з людиною, яка виявляє інтерес до цієї справи…

— Не одна людина виявляє такий інтерес, шеф.

— Та людина робить це не заради цікавості, Шор, справа екстраординарна, словом, шукають політичну причину, — ти вже читав матеріали Прес-центру — приплели мафію, ЦРУ, КДБ і палестинців…

— Я не певен, що він шльопнув себе, — Шор знизав плечима. — Експертиза тільки-но прислала мені відповідь на повторний запит: на пістолеті немає відбитків пальців, а Граціо лежав на ліжку без рукавичок…

— Ну, а якщо покоївка з переляку витерла рукоятку?

Шор закурив і, зітхнувши, сказав:

— Ха-ха-ха!

— Ти жартуватимеш, — поморщився комісар, — коли скинеш справу в архів, а поки що тобі не до жартів, Шор. Далі, будь ласка.

— Далі простіше. Я з’ясував, що Граціо викликав на десяту ранку Бенджаміна Уфера і Хуана Бланко… І той і другий були його довіреними людьми — біржа і міжнародні зв’язки; Хуан шукав контактів у Росії й Пекіні, а Уфер виконував найделікатніші доручення на біржі. Пригадуєш епізод, коли хтось вирішив звалити Ханта, пустивши бідолашного по миру з. Його запасами срібла? Так от, Уфер приклав до цього руку, зробив усе майстерно, показавши найвищий клас, ніяких доказів… Я викликав їх на допит… Фрау Дорн була ніби несамовита… Обривки інформації… Розмовлятиму з нею сьогодні, думаю, вже прийшла до тями… Досить цікава її записна книжка… Там телефон посла Гаривасу Ніколаса Колумбо і запис про ланч, який мав бути у них сьогодні о другій годині у французькому ресторанчику, навіть меню записано: «салад мерідіональ», антрекот «метрдотель», на десерт «шуа де фромаж»[8] і «айріш кафе»[9]. Як бути? Чи маю я право викликати на допит цього посла?

— Ти з’їхав з глузду? — діловито запитав комісар Матен.

— Зовсім ні. Тричі дзвонила якась дівка з Гамбурга, вона акредитована в Шьоньофі при Прес-центрі, вимагає зустрічі, каже, що їй відомі причини, які призвели до злочину… Так і каже: Граціо вбили, і запевняє, що їй відомо, кому це було вигідно…

— Кому ж?

— Вона вимагає зустрічі й предметної розмови… Я відмовляюсь… Погрожує бабахнути свою інформацію…

— Ти знаєш її прізвище?

Шор поволі підвів очі на комісара й кивнув.

— Як її прізвище? — повторив своє запитання комісар.

— Кровс.

— Запроси її, не треба сперечатися з пресою… Послові Гаривасу я все-таки подзвонив би й попросив його призначити зустріч… Ні про який допит і мови не може бути…

— Добре.

— Як у покійного було з жінками?

— Як у всіх…

— Тобто?

— Мав дві-три коханки, з дружиною, Анжелікою фон Варецькі, давно не живе…

— Де вона?

— У Торремолінос, це десь в Іспанії…

— Ти не вважаєш за доцільне злітати до неї?

— Покинуті жінки завжди наговорять сім мішків гречаної вовни на свого колишнього обранця, чи варто брати до уваги її свідчення?

— А якщо вона виняток?

— Колишні дружини не бувають винятками. Тобі як шефу можна дозволяти собі ілюзії, а я живу грубою дійсністю…

— Я жонатий удруге, Шор, але підтримую з першою жінкою дружні стосунки.

Шор знав першу дружину Матена, слухав запис її розмов з тим альфонсом, котрий спав у неї, коли сини були на фермі, яку лишив сім’ї комісар; як же вона говорила про бідолаху, що плела — вуха в’януть! Наївна, свята простота; воістину: чоловіки під старість стають страшенно дурні — найдурніша баба в порівнянні з ними — Ларошфуко; в порівнянні зі мною також, виправив себе Шор, і я не юнак, п’ятдесят чотири — це немало, як там не крути.

— Я розумію, — сказав нарешті Шор, — мабуть, твоя правда, я ніколи не був жонатий, сплю з шлюхами, це дешевше, ніж благовірна, ніяких тобі претензій, сім разів на місяць по п’ятдесят франків. Відкладаю на готель в Сен Моріце…

Комісар засміявся.

— Хіба вам, євреям, треба відкладати? Звернись до своєї общини, зразу зберуть гроші, це нам, католикам, важко жити… Ну, добре, повернемося до справи… Кому могло бути вигідне вбивство, якщо це, як ти вважаєш, справді вбивство?

— Чорт його знає… Сьогодні піду на біржу, треба подивитись, як там. Що стосується мене, то я патріот Швейцарської Конфедерації, в бога не вірю, в синагозі не молюся, акції не купую. Ще не навчився продавати совість… А на біржі почалася гра… Через п’ятнадцять хвилин після того, як я ввійшов у номер покійного, його акції полетіли вниз, хтось гріє на ньому руки…

— Ввечері чи в крайньому разі завтра вранці я попросив би тебе розповісти мені, як минув день.

Шор підвівся.

— О’кей… Я вільний?

— Від мене так, — посміхнувся комісар, — але не від обставин…

Джон Хоф був, як завжди, веселий, з різкими жестами (щоразу бив посуд у ресторанах, платив за збитки щедро, тому, коли він приходив, раділи і хазяї, і офіціанти; а втім, він вибирав для ділових зустрічей маленькі ресторанчики, де офіціантів не було, — хазяїн готував, хазяйка, дочка, син чи невістка обслуговували гостей, дуже зручно, повна конспірація, часи важкі, клієнтом дорожать).

— Мосьє Матен, сьогодні нас почастують оленем, уночі привезли з гір, стараються мисливці Угорщини, у них на кордоні з Австрією чудово налагоджені мисливські господарства… Вип’єте кампарі? Чи, як ми, грубі янкі, віскі жахнете?

— Трохи віскі з льодом, спасибі.

— Забігаючи наперед, хочу вас порадувати: Жіго домовився з кубинцями і відкрито купує у них пречудові сигари, так що я обіцяю вам двадцять хвилин