Українська література » » Прес-центр - Юліан Семенов

Прес-центр - Юліан Семенов

---
Читаємо онлайн Прес-центр - Юліан Семенов
дружимо.

— Вам відомо, що його в непритомному стані повезли до Росії?

— Що?!

— Так, на нього було вчинено напад… Йому, як кажуть його російські колеги, дуже погано… Побили його нібито за стосунки з вами…

— Он воно як? Його звинувачують у тому, що він спав з представницею бульварної преси?

— Його звинуватили в тому, що він був близький з жінкою, яку любить невідомий друг…

— Невідомий друг, звичайно, зв’язаний з корпорацією Дігона, містер Бреннер, бо Лиско вивчав ті ж матеріали, якими цікавилася і я… Точніше кажучи, він… Одним словом, у мене немає ревнивого друга, який пішов би на таке безумство…

Степанов показав пальцем на себе. Бреннер швидко закрив трубку долонею, спитав:

— Хочете поговорити?

— Так.

На якусь мить обличчя Бреннера закам’яніло; мабуть, він напружено думав, як йому пояснити Кровс про червоного; знову простяг руку по сигарету, швидко прикурив, приклавши трубку гострим плечем до вуха.

— Міс Кровс, у мене в гостях наш російський колега Степанов; він писав репортаж про партизанів Лаосу і В’єтнаму, був у Чілі напередодні трагедії і дружив з вождем РАФ[6] Ульрікою Майнхоф. Він хоче поговорити з вами.

— Будь ласка, — відповіла жінка, повагавшись. — Я слухаю.

Бреннер передав трубку Степанову.

— Добрий вечір, міс Кровс. Я жду візи, думаю, мені дадуть її найближчими днями… Ви зможете побачитися зі мною?

— Звичайно.

— Я візьму в пана Бреннера номер вашого телефону?

— Запишіть домашній. Тридцять сім, двадцять чотири, сорок дев’ять… Лискові погано?

— Так.

— Чому його не госпіталізували тут?

— Тому, що хтось подзвонив у наше консульство й погрожував йому… Тому, що його звинувачують у тім…

— Я вже чула… В мене немає ревнивих друзів, а в нього могли з’явитися серйозні вороги… Через мене, це правильно. Приїжджайте, я вам дещо розповім… Удень я звичайно в бюро чи в барі, ввечері вдома.

Коли Степанов поклав трубку, Бреннер сказав:

— Дивна історія… Концерн Дігона… Ходімо подивимося в довідник? Вона — хоч і не прямо — все-таки звинуватила цього старого… Ви ж нічого про нього не знаєте?

— Я знаю про нього, і знаю немало.

— Он як? — Бреннер здивувався. — Все-таки ви незбагненні люди! А може, ми довірливі агнці в порівнянні з вами і ви завжди граєте нами, немов дітьми?

— Якби ж то, — усміхнувся Степанов. — Кожен з нас норовить пограти іншим, що не є добре, як кажуть мої німецькі друзі.

— Ходімо в досьє, там розкажете мені про Дігона, перевіримо ці дані в наших останніх довідниках…

17

Ретроспектива І (сім місяців тому, весна 83-го)

Баррі Дігон почав здавати, як не є, а сімдесят сім, але всі найважливіші справи все ще вів сам, не передоручаючи навіть найближчим, перевіреним помічникам.

Тому, коли департамент концерну, що відповідав на всі біржові операції в світі, опрацьовував інформацію про те, що люди Леопольдо Граціо (звичайно, не службовці його концернів та банків, а контакти в інших фірмах) почали грати на підвищення курсу акцій какао-бобів, коли служба розвідки концерну повідомила, що в Гаривасі, де лише п’ять місяців тому прийшли до влади військові на чолі з полковником Мігелем Санчесом, намітилася тенденція до розколу в керівництві й міністр оборони, сорокарічний Армандо Лопес, випускник Вест-Пойнту, що примкнув до лівих сил, двічі нелегально зустрічався з послом США Дональдом Берклі, причому запис розмови було зразу надіслано в Білий дім з позначкою державного секретаря «Негайно, цілком таємно, тільки для президента», Баррі Дігон дав вказівку зовнішньополітичному департаментові концерну з’ясувати, чи існують високоавторитетні контакти, які зможуть забезпечити зустріч з міністром оборони найближчим часом, бажано на нейтральній території; в разі, коли це може кинути тінь на майора Армандо Лопеса, треба негайно купити будь-який замок в Гаривасі на березі океану — нічого особливого, десять, п’ятнадцять кімнат щонайбільше, акрів двадцять землі, нема чого привертати увагу лівої преси — і запросити в числі гостей на новосілля цього самого майора Лопеса.

Після цього Дігон подзвонив помічникові державного секретаря Полу Гоу, договорився з ним про ланч; перед тим як їхати в клуб, уважно переглянув відомості, які одержав від своїх брокерів[7] на біржах Цюріха, Амстердама, Лондона, Гонконгу і Франкфурта-на-Майні; йшлося виключно про ціни на какао-боби, Гаривас — один з найбільших постачальників цього продукту; переконав Зігмунда Шибульського, помічника по спеціальних зв’язках з адміністрацією, домовився про зустріч з першим заступником директора ЦРУ Майклом Велшем; попросив секретаря, який складав щоденні комп’ютерні зведення, з’ясувати, чому Леопольдо Граціо почав грати на підвищення акцій какао-бобів саме після приходу до влади військових у Гаривасі, й подався на ланч до клубу «33».

(Брат помічника державного секретаря Пола Гоу був директором філіалу тресту Дігона в Швейцарії, курирував інтереси концерну на біржах Цюріха, Антверпена і Франкфурта-на-Майні, тому розмова Гоу й Дігона була, як завжди, конфіденційною. А втім, Пол Гоу знав, що бути цілком відвертим з магнатом не слід; дипломат, він вважав, що інформацію, яку віддають частинами, цінять набагато вище; професіонал від економіки не зрозумів би надмірної відвертості, це може свідчити про хисткість позиції чиновника; здебільшого надто відверто говорять люди, які вхопили бога за бороду, які стоять на межі краху, або ж дурні; решта веде свою партію, інакше кажучи, торгує знанням.)

— Мій голкотерапевт, — сказав Дігон, неуважно глянувши на офіціанта, що стояв біля їхнього столика, — містер Гарольд Лічжу запевняє, що Олександра Македонського було вбито напрочуд дивовижним способом…

— Як мені відомо, він помер від пропасниці, — заперечив Гоу. — Латинь…

— Я замовлю вам спаржу, — поплямкавши губами, перепинив його Дігон, — і теляче філе, тут його роблять спеціально для мене за угорським рецептом.

— Чудово, — озвався Гоу, — по-моєму, чудово.

— По-моєму, також, — і Дігон передав офіціантові меню, запресовану р сап’янові з атласом папки. — Щодо латині, яку ви вивчали в коледжі, то в цій краплі буття відбивається вся недосконалість нашого світу, його невстигання за нерозумною спрямованістю знання… «Античність, античність, немає нічого мудрішого від античності!» Дурниці… Настав час, і античність вичислили на комп’ютерах дійшлі мудреці від математики. І встановили з абсолютною точністю, що в якомусь індійському храмі жерці запропонували Македонському «наблизитися до богів». Той, певна річ, погодився, але як же це здійснити? Дуже просто. Надіти найдорожчу корону з діамантом завбільшки з кулак і зробити ритуальний вихід рівно ополудні на площу в дуже жаркий день місяця. Великий полководець пройшов з діамантовою короною по плацу, по обличчю в нього котився піт, щоки пополотніли. Коли Македонський повернувся на батьківщину, в нього почався нестерпний головний біль, і незабаром він помер. У чому ж річ? Та в тому, що жерці

Відгуки про книгу Прес-центр - Юліан Семенов (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: