Пожежник - Джо Хілл

— Еш, — відповіла вона.

— Ешлі[186]? — перепитала Еллі. — Гарне ім’я.

— Так, — промовила Гарпер. — Гарне. Ешлі. Ешлі Руквуд.

Рене розповідала Донові про Мачіаз, про їхню фінальну подорож катером, і про чоловіка, що застрелив Джона.

Дон протер рота зворотом долоні.

— Вони переслідуватимуть нас. Але, мабуть, ще є час. Ми маємо десь добу фори. Ліпше нам за той час щезнути.

— Куди? — запитала Еллі.

Дон припав на коліно поряд з Гарпер. Він дістав з кишені маленького ножа, розгорнув лезо, тоді запитально глянув на неї. Гарпер кивнула. Чоловік скрутив пуповину петлею і розрізав її двома порухами. Згусток крові й плідного плину порснув йому на руку.

— Ан-Тра, — сказав Дон.

— Будь здоровий, — відповіла Рене.

Кутик його рота смикнувся у втомленій усмішці.

— Це в Ініширі. Чув про нього по «BBC Ворлд Сервіс». У погодисту ніч можу до трийцяти різних країн по радіо зловить. Інішир — то один з островів Ірландії, а Ан-Тра — то місто. Вісім тисяч хворих. Цілковита урядова підтримка.

— Знову острів, — мовила Еллі. — Як нам знати, що це теж не фігня?

— Ніяк, — відповів Дон. — Та й судно це не призначене до трансатлантичного плавання. Нам дуже пощастить, якшо шось вийде. Дуже. Але то все, шо маю.

Еллі кивнула й повернула голову, мружачись від ранкового сонця.

— Що ж. Більше нам сьогодні й так нема чого робити.

Сама Гарпер анітрішки не турбувалася. Вона була виснажена, але вдоволена. Товсті хмари розходилися, ясне небо на сході набуло майже досконалого відтінку блакиті. «День для плавання не гірший за інші», — подумалося їй. Та й мати Джона, здається, була ірландкою. Їй завжди кортіло побачити Ірландію.

Нік схилився до неї, щоб бути ближче. Він дивився на малу з зачудуванням та цікавістю, а тоді змахнув рукою, пишучи в повітрі. Гарпер всміхнулася і кивнула, а тоді нахилилася і приклалася носом до носика Ешлі.

— Гей. Твій старший братик хоче тобі щось сказати, — промовила до неї Гарпер. — Він каже «привіт». Каже, що радий познайомитися і вітає тебе на планеті Земля. А ще каже: «Готуйся до веселощів, маленька, бо надворі ясний ранок і це початок твоєї історії».

Розпочато 30 грудня 2010 року

Завершено 9 жовтня 2014 року

Джо Гілл, Ексетер, Нью-Гемпшир

Дозволи

«Jungleland», Bruce Springsteen © 1975, Брюс Спрінґстін, поновлено © 2003, Брюс Спрінґстін (Global Music Rights). Використано з дозволу. Міжнародне авторське право захищено. Усі права застережено.

«Chim Chim Cher-ee» and «A Spoonful of Sugar» from Walt Disney’s Mary Poppins. Words and music by Richard M. Sherman and Robert B. Sherman © 1963 Wonderland Music Company, Inc. Авторське право поновлено. Усі права застережено. Використано з дозволу. Використано з дозволу Hal Leonard Corporation.

«Romeo and Juliet». Words and music by Mark Knopfler. Copyright © 1980 Straitjacket Songs Limited. Міжнародне авторське право захищено. Усі права застережено. Використано з дозволу Hal Leonard Corporation.

«Candle on the Water» from Walt Disney’s Pete’s Dragon. Words and music by Al Kasha and Joel Hirschhorn © 1976 Walt Disney Music Company and Wonderland Music Company, Inc. Авторське право поновлено Усі права застережено. Використано з дозволу Hal Leonard Corporation.

Excerpt from Fahrenheit 451 © 1953, поновлено 1981, Рей Бредбері, надруковано з дозволу Don Congdon Associates, Inc.

Excerpt from The Ministry of Fear © 1943, поновлено 1971, Ґрем Ґрін, надруковано з дозволу Penguin Random House.

Кода

«Що як залишилося ще трохи оповідки?» Автор — Джо Гілл. © Джо Гілл, 2016.

А так воно і є. Першим це помітив малий, серйозний хлопчак-шестирічка на ім’я Кай, який ішов додому разом з матір’ю. Він смикнув її за руку і, тицяючи пальцем у небо, промовив: «Глянь, мам, зоря падає». Жінка, Елейна, підвела голову, затулила очі від яскравого денного світла і, мружачись та придивляючись до південного сходу, побачила: чепурне біле суденце з напнутим вітрилом, на якому майорів намальований червоний краб. На перший погляд здавалося, що судно переслідує червона вогненна куля, полум’яна комета, що ковзає в повітрі. Однак у тому, як поволі вітрильник розтинав хвилі, Елейна розгледіла, що він не тікав від вогненної кулі, ні. Насправді його супроводжував велетенський вогненний птах. Сокіл з вогню надимав вітрило парким повітрям, розганяючи корабель до запаморочливої, майже небезпечної швидкості. Елейна роздивилася світловолосу жінку, яка стояла на носі судна. Жінка підвела руку, вітаючись — та рука сяяла, наче вбрана в рукавицю з чистого світла. Кай помахав у відповідь. Рука хлопчика теж палахкотіла, наче смолоскип. На кінчиках пальців мерехтіли зелені язички полум’я. «Ніхто не любить хвальків, Каю», — попередила хлопця Елейна, та її ніжна усмішка підказувала, що говорить вона не всерйоз.

Подяки

Якщо їхати до кінця Літтл-Гарбор-роуд, що в Портсмуті, штат Нью-Гемпшир, то дорога виведе вас до океану. От тільки ви не знайдете там вкритої піском стежки до табору Віндем. Це місце я вигадав. Втім, багато інших прикметних місць — цвинтар «Саут-Стрит», ставок Саут-Мілл, міст Піскатау — саме такі, як я їх описав. Де-не-де я дещо прикрасив, задля кращої історії.

Одна з небезпеки написання сторінки подяк у тому, що легко забути когось такого, хто зробив надзвичайно важливий внесок у написання книги. Дякуючи в кінці попереднього свого роману, «NOS4A2», я забув згадати, наскільки вдячний доктору Дереку Стерну за наші з ним періодичні бесіди. Усна терапія нині стала чимось вкрай застарілим. Кому хочеться балакати, коли можна заковтнути пігулку, правда ж? Проте психофармакологія має свої обмеження: ніхто не зможе виписати вам відчуття перспективи. Я не певен, що зміг би завершити попередній роман (та й навіть цей), якби не Докова грамотна іронічна підтримка.

Коли працюєш над книгою чотири роки, то дістаєш багато корисної інформації з різноманітних джерел. Я дякую доктору Марку Соферу, доктору Енді Сінгху та доктору Браяну Небу — за те, що відповіли на мої численні медичні запитання. Там, де я помилився, не виніть їх — коли доводилося вибирати між красою історії та красою медичної правди, я обирав перше. Іншими словами, неможливо вправити півмісяцеву кістку у зап’ястку, просто сильно натиснувши, хоч це й гарна фантазія. Дітлахи, якщо з вами таке колись станеться, прямуйте у відділення невідкладної допомоги й готуйтеся до операції. Попри це, більшість медичних процедур, які здійснила Гарпер, цілком можливі... враховуючи послаблення тиску в мозку Отця Сторі за допомогою ручного дриля з «Гоум депо».

Дехто з друзів читав деякі розділи, а то й усю книгу, на ранніх етапах написання, забезпечивши мене корисними відгуками: Кріс Раялл, Джейсон С’ярамелла, Сі Роберт Карґілл, Лорен